Використання казок і загадок на уроках хімії

Na - метал мав багато ідей,

Найкраща була – піти до людей.

Настала пора митися.

Почав  по воді бігати,крутитися.

Шумів, димів,

Реагувати він бурхливо умів.

Люди розсердились і натрію сказали

Голосно,хором:

-          Ти б краще реагував з неметалом хлором!

Він – бешкетник,хуліган.

А хіміки – мудрий народ -

Підказали: «Хлор-галоген – солерод!»

…Жив на світі Cl 2 – отруйний газ.

Люди його боялися, не раз

Бідний Cl 2 дуже сумував,

Бо друзів жодних не мав.

Не було з ким у футбол бавитись,

А Cl 2 дуже хотів прославитись.

…Зустрілись Cl 2 і Na

У теплому морі, від самотності аж хворі.

Подружились, забули незгоди усі.

Якось взялись за руки -

Утворилася сіль!

Сіль додала їм за тисячі літ

І пошани, і слави, 

Бо люди додають її до кожної страви.

З того часу раді,щасливі дорослі й малі,

Коли є хліб і сіль на столі.

А Na і Cl живуть собі у періодичній таблиці,

Дружно і весело, як у світлиці.

 

                                         Н.Б. Кіндзерська

                              Казка про краплину води

                (екологічна казка для молодших школярів)

 I. Краплинка народилася у квітні

У тім краю, де квітне материнка, де серцю любо, літо чи зима,

Жила собі малесенька Краплинка, в струмку співучім бавилась сама.

Блакитні очі, туфельки блакитні, блакитна сукня, кучерик тугий.

Краплинка народилася у квітні, коли останні танули сніги.

Матуся Крапля часто на роботу летіла – ліс живити і поля.

А тато Дощ хіба що на суботу встигав примчать до дому  звіддаля.

Близька родина – хмари пелехаті, дощі цибаті, роси мовчазні –

Гостили рідко у малої в хаті (дає Природа з рідка вихідні)

На Новий рік вберуть малій ялинку у самоцвіти дивні, осяйні.

А так лілеї бавили Краплинку та берег річки гомонів пісні.

Взимі найгірше, мама сварить:  спати! Їй на добраніч казки не чита.

Сама летить у Альпи чи в Карпати а звідти із бурями міста.

Малій Краплинці не сиділось вдома. Ах, як її гукали звіддаля,

Бувало, навіть, снилась невідома, небачена, незвідана земля.

-         Ти ще мала, набачишся усього, - їй мудрий Берег сумно шепотів.

Сварила доньку Мама-Крапля строго і дарувала мрії золоті.

II. Подорож на пташиному крилі

Краплинка все питалася: «Не важко?» Так з усіма, хто вперше мандрував:

Згори найбільше місто, як мурашка.Од швидкості боліла голова.

На третій тиждень прилетіли. Море. То тут, то там регочуть хвилі злі.  Глибінь води, безмежна, неозора.Тривожні чайки, білі кораблі.  

Краплинці і цікаво дуже, й гірко.  Про маму, тата згадує щодня.

Знайшлися друзі: дві красуні-зірки,товстий дельфін, гладке коропеня.

Морські зірки на витівки охочі, так обпечуть, що зойкнеш.     

Звіддаля Краплинка з ними бавиться до ночі, на гойдалці з дельфіном кружеля.

Коропеня вмиватися не любить. «Вода холодна, я боюсь!»-кричить.

Вередуна Краплинка приголубить,чистенько вмиє, пісеньки навчить.

                            ІІІ. Краплинка послала телеграми:

А потім якось радості не стало. Сама Краплинка день, і три, і сім.          Знайшла нарешті друзів. Розпитала. Страшна хвороба. Всі бідують. Всі.

Краплинка три послала телеграми: «Хутчіше ліків! Друзі ждуть! Біда!»

Та не надходить  відповідь од мами. І Тато-Дощ  все не відповіда.

А хворим гірше. Зірка сохне. сохне. Вся почорніла, стала, наче тінь.              Малий дельфін од болю часом охне і не пірнає в хвилі золоті.                   Коропеня горить. Температуру хоч трохи б збити! Ліків не стає.                   Лежить собі,байдуже і похмуре. Зробить укол краплинці не дає. Морозива, ба, навіть шоколадку зовсім не їсть мале коропеня.

Забуто ігри, гойдалку, зарядку. Давно в лікарні вся морська рідня.

                           

             Відповідь Мами-Краплі.

Прийшла нарешті відповідь з Європи: «Готуйсь, дитино, до ще більших ран. Хтось викинув відходи-ізотопи у Світовий недавно океан.                                  Від того, доню, смуток і недоля, якої ще на світі не було.

Страждає, сохне квітка серед поля, всихає ліс, замовкло джерело.          Природу люди ранити уміють. Страждає грунт, повітря ще й вода.                  В життя  людське приходить лейкемія – невідворотна поки що біда.

Байдужі  люди вперто хімікати зливають в річку мало не щодня,          забувши, що  Природа – їхня мати, що ми усі у Всесвіті – рідня.

Те дельфіня, Краплинко, дуже хворе, морських зірок понищену красу                 Мої подружки аж у Чисте море, ласкаве й тепле, хутко понесуть.                    Ти знаєш їх, то – течії підводні, швидкі, потужні, літо чи зима.                             Беріть коропенятко! Вже сьогодні лечу назустріч з ліками сама».

ДОРОГА ДО ТЕПЛОГО МОРЯ:

Краплинка все згадала по порядку. Суворі хвилі гойдались руді.                     А он маленьке біле лебедятко пливе, немов латаття по воді.                           Ах, як воно зривалося у вирій! Лебідка -мама плакала над ним.                        Були на крильцях рани темно-сірі. Не заживали зовсім від весни.                    Пташа в дорозі якось задрімало і одірвалось, бідне, од ключа…                          (Його Краплинка потім лікувала). Пташа здригалось, плакало весь час.                Йому ввижались факели над морем, що так безжально тіло обпекли.             Байдужі люди (знов природі горе) смердючу нафту – тонни! – розлили.

Вона, та нафта, потім запалала над морем, як сосновий смолоскип.                       Вода кипіла, а у ній вмирала душа Природи, риба і пташки…

Щось велетенське борсалось, стогнало, то силкувалось по піску іти…

Мала Краплинка потім здогадалась: то викинулись вдосвіта кити                       Чомусь на берег. Шо їх налякало, могутніх звірів, дужих,молодих?              Чому вони вдосвіта тікали на сушу від праматері-води?

Їх плач, їх стогін, моторошний клекіт (Вони сахалися увсібіч не в лад)

Краплинка щира у краї далекі в своє маленьке серденько взяла

Кити якусь почули небезпеку,отруту в водах, що приносить смерть.

Це знов Людина, хижа й недалека, бідою світ заповнила ущерть.

                                               друзі врятовані!

Були в дорозі злигодні й незгоди. Краплинки юні друзі ледь живі.

Та ось вже чисті тепломорські води. Зітхнув вільніш знесилений дельфін.

Зірки морські одмили ту мазуту, що затруїти зовсім їх могла.

Коропеня подужало отруту, температура стала, як була.

У чистих водах видужали зразу, пірнають легко між поважних риб.

І про хворобу, наче про образу, забулись безтурботної пори.

Щасливі друзі, і Краплинка рада. Із ким кружляти, й веселитись є!

Коропеня змужніло і поради новим знайомим в морі роздає.

                                         Роздуми краплинки на самоті

Краплинка дома. Золотіє літо. Дзвенить, співає, тішиться струмок.

Прийшли купатись галасливі діти. А Краплинці сумно від думок.

Як вберегти від нафти, від отрути річок чудових плеса голубі,

Ромашку-панну, гордовиту руту,малу мураху і правічний бір?

Дощі щедротні, сильні мимоволі несуть з собою труту-кислоту.

Од неї сохне материнка в полі і огірки чорніють, не ростуть.

Недобрий хтось природи топче вроду, коли квітує в дзвониках трава,

Скида нукліди  у джерельну воду, отрутохімікати вилива.      

Природа відпочинку, тиші просить.(Хімічної вже досить їй імли)    

Гірка сльоза її – кислотні роси. Її біда Чорнобиля полин

…Сьогодні Крапелинка ще не знає, як ту біду прогнати і куди,

Щоб в цілім світі і у ріднім краї було привільно, зелено завжди.

А може, ти , допитливий мій друже, напишеш їй у щирому листі,

Як бездуховність і людську байдужість нам подолати разом у житті.

Задумаймось, дитино , на хвилину: земні простори, вічні й молоді,

Для Всесвіту- малесенька краплина . для нас з тобою материзна, дім.

… Даруймо щедро розум їй, і  ласку щоб не міліли ріки голубі.

А про Краплину – непосиду казку я написала й принесла тобі,

Бо ти – Землі прекрасної господар, її мала краплина золота .

То ж на ланах праматері природи посій не зло , не кривду а жита.

Н. Б. Кіндзерська

Кисень Водню підморгнув…

Кисень Водню підморгнув: 

- Не впізнав мене? Ну й ну! 

…І на повному серйозі :      

- Я – хімічний мафіозі.         

Ти мені не віриш , так ?       

Я до вибухів – мастак!         

Я палю й стріляю, ах!

Тут в пробірці: бух! Ба-бах!

Що за диво-дивина?   

Стрілянина, шум, війна!      

Після того шуму-гуку

Беремо пробірку в руку,     

Починаєм міркувати: 

Хто спромігся так стріляти?

Чом на стінках рідина,         

Чиста, чиста, осяйна? 

Звісно, кисень- бунтівник.   

Та погас чомусь сірник.      

Де Н₂ з пробірки зник?        

Що ж, подвоїмо старання    

І напишемо рівняння: 

2 об’єми - до одного. 

Урівняли точно, строго.      

Тут 2Н, отут Н₂.    

Суть проблеми- в двох словах:    

«Народилася вода»    

Ну, а вибух - не біда.  

Міні-вибух є щораз,   

Бо на те й гримучий газ! 

Кит сумував до ночі:

Киту не милий світ.

Киту свербіли очі.

Кит мав кон’юктивіт.

Подався лікуватись нещасний кашалот

Морями – океанами до острова Кислот.

Той острів власну назву отримав неспроста:

Є гейзери. В озерах – цілюща кислота.

Кит накупався вдосталь.

Щоб трохи зняти стрес,

Робив разів із двадцять

Легесенький компрес.

Щоранку на дозвіллі

(розумна голова)

Він очі, ніс і вуса

Ретельно промивав.

Підлікувавшись трохи, кит формулу відкрив.

- Є в кислоті чудовій три H і ВО₃.

І, як старанний  учень, рівнянь і формул том

На березі сумлінно він записав хвостом.

Одужав кит! Пірнає у морі без  турбот. Скажіть:

- В якій країні той острівець Кислот?

Як зветься у аптеці цілюща кислота?

Чи все це – просто вигадка веселого кита?

     Підказка:            

                       Залишає вона вагомий слід,

                       Якщо її нагріти.

                       Він зветься ангідрид.

Сама – біленька – біла.

А старшая сестра - відома  в неорганіці

З давніх – давен   бура.  

Як той сірчаний ангідрид

Рослинам за літа набрид!

Як тільки стрінеться з водою,

Стає страшенною бідою

Для поля , лугу, для ріки:

Усіх їх труїть залюбки.

І в’яне врода золота,

Не наливаються жита,

Ромен в лугах не зацвіта.

Не ангідрид, а кислота,

Їдка, безжалісна, сірчана,

Перемішавшись із туманом,

На цвіт, на листя опада.

Кислотний дощ – страшна біда.

Від нього риба гине в річці.

Від нього голки на смерічці

Всі облітають без пори.

Він вбивця, клятий SO₃.

Злочинець він. Але людина –

Усього зла першопричина.

Людина сплачує борги,

Бо прокляли її боги.

  Планету – Господа вінець –

 Занапастила нанівець

              Кристалики кухонної солі

                             (загадки)

·               Йде про мене добра слава.

  Любить мене кожна страва.

  Я - не йогурт, не кисіль.

  Хто я, хто?

·               Я дуже солона, до всього даюся.

             Як кинеш у воду, сама розчинюся.      

·               У воді росте, кохається.

   Кинеш у воду - злякається

·               Мене не їдять,

   Але і без мене не їдять.

·               Біла-біла, та не сніг.

   Як не пустиш на поріг,

   Всі помітять:

   «Дивина, жодна страва не смачна!»

·               Без мене не можуть прожити

   Мікроби малі – галофіти.

   Я з ними не біла – рожева.

   На кухні завжди королева.

·               Це через мене люди зроду

Не п’ють, хоч плач, морськую воду.

·               Доброго робітника у жнива

       Легко впізнати у полі.

  На спині виступають

  Кристалики . . . солі.

·               Господиня кожна зна:

        Я буваю кам’яна,

  А тепер всі взяли моду -

  Додають до мене йоду.

·               Називає мене світ

Із повагою – галіт.

Я - не цукор, я - не лід.

Хто я? (натрію хлорид)

·               У Артемівську, в Криму

        І на Закарпатті.

Заховалися мої поклади багаті.

Я буваю сірувата,

Біла і червона.

Кольорова чи бліда,

Я завжди солона.

Історія про те, як утворилася кухонна сіль!

Na - метал мав багато ідей,

Найкраща була – піти до людей.

Настала пора митися.

Почав  по воді бігати,крутитися.

Шумів, димів,

Реагувати він бурхливо умів.

Люди розсердились і натрію сказали

Голосно,хором:

-          Ти б краще реагував з неметалом хлором!

Він – бешкетник,хуліган.

А хіміки – мудрий народ -

Підказали: «Хлор-галоген – солерод!»

…Жив на світі Cl 2 – отруйний газ.

Люди його боялися, не раз

Бідний Cl 2 дуже сумував,

Бо друзів жодних не мав.

Не було з ким у футбол бавитись,

А Cl 2 дуже хотів прославитись.

…Зустрілись Cl 2 і Na

У теплому морі, від самотності аж хворі.

Подружились, забули незгоди усі.

Якось взялись за руки -

Утворилася сіль!

Сіль додала їм за тисячі літ

І пошани, і слави, 

Бо люди додають її до кожної страви.

З того часу раді,щасливі дорослі й малі,

Коли є хліб і сіль на столі.

А Na і Cl живуть собі у періодичній таблиці,

Дружно і весело, як у світлиці.

Н. Б. Кіндзерська

                                            ЛУГ  І  КИСЛОТА

-         Я  все одно тобі – не друг,-

Сказав сердито гордий луг.

-         Бо я – розчинний, я такий

Активний, білий, я – їдкий!

-         А я метал роз’їсти вмію.

В мені аж лакмус червоніє.

Й метилоранж. Це неспроста!-

Й собі хвалилась кислота.

Луг з кислотою мали рацію.

Згадаймо про дисоціацію.

Для всіх лугів - один закон.

-         Усю погоду робить йон.

     В кислотах – це H⁺, протон.

     Основам прибавляє сил

   Йон непримітний - гідроксил.

  Луг з кислотою мали рацію.

Здійснили вдвох нейтралізацію.

  І заспокоїлись усі,

 Бо народилась раптом сіль,

А ще найбільше диво з див –

 Мала краплиночка води.

      

Зажурилися кислоти:

Відпочити  б од роботи!

У кислот немає сил –

Всіх замучив гідроксил.

-         Забіяка, ворог наш -

Калій, з’єднаний з OH.

Разом вони звуться лугом.

Він не був ніколи другом.

На кислоти чатував,

Ані раз не жартував.

Подрімає, білий – білий,

Набере найбільше сили,

Відпочине від турбот,

Глянь – уже нема кислот.

До одної всі – усі

Перетворює на сіль,

А крім солі, ще й на воду

На очах всього народу.          

 НАТРІЙ – ПУСТУН

Злякався якось натрій холодної води.

Гасає на поверхні чимдужч – туди – сюди.

Такий уже незвичний у забіяки хист –

Лишає за собою темно – рожевий хвіст.

Намірився стрибнути пустун із колби раз.

Немов за паровозом, за ним погнався газ.

Ви газ впізнали, друзі? Це водень, звісно він.

Порожевів у лузі тут фенолфталеїн.

Вже натрій не самотній – пустун веселий наш!

За хвильку заручився він з групою ОН.

З води й металів лужних, завзятих непосид,

Народжується миттю, бурхливо гідроксид.

Метал ховай під гасом – подалі від води,

Щоб ненароком  часом  не сталося біди.

 Пригоди кисню

(казка для тих, хто починає вивчати хімію)

           

Здавна кисень жив на світі,

Колисав волошку в житі,

З воднем воду він творив

Й гордовито говорив:

- З елементами війну

Розпалив я не одну.

Розгуляюся, як слід,

Дмухну – зразу є оксид!

Він з’явивсь не в нашій ері

У грунтах і атмосфері,

У відомих мінералах.

Був замішений в скандалах:

Хоч N₂ за киснем стежив,

Той роздмухував пожежу,

Сам підримував горіння,

А, як треба, то й гниття.

Так цілісіньке життя.

Кисень сам себе кохав.

І, чого таїть гріха,

Скрізь і всюди вихвалявся,

Між металів зазнавався,

Неметалів не любив,

Збиткувався і ганьбив.

Ось його звичайні жарти:

- Що без мене фосфор вартий?

А зі мною подружився,

Зразу – чирк – і загорівся!

Так із сульфуром бува:

Є за хвилю SO₂

До реакцій в мене хист!

Але кисень – егоїст,

Де лиш іскорка мала,

Людям ніс чимало зла.

Світ стрясало від пожеж.

Лиш гаси й за вітром стеж!

У вогні птахи кричали,

Звірі із лісів тікали,

А ялина, вільха, мох

Всі до тла горіли. Ох!

Через кисень, зла, чужа,

В світ занадилась іржа.

Жерла рік у рік метали,

Мов мітлою підмітала

І машини, і станок

Розсипались на пісок.

Кисень гордо посміхався,

У природі хизувався:

- Я за всіх найголовніший!

Геній! Мудра голова!

По-хімічному - О₂!

І тварина, і людина

Без О₂ повільно гине.

Я тримаю між долонь

Міцно дихання й вогонь!

Спокушав О₂  Дракон:

-  Світ пали без перепон!

Я люблю, коли стріляють

І коли ліси палають,

Все навкруг горить, димить.

Це для мене – щастя мить!

Той Дракон комп’ютер мав,

Все на світі повивчав,

Та зі злості переплутав:

- Що є  ліки? Що – отрута?

- Де Добро, Повага, Зло?

Далі….далі повело…

Наш О₂ розвісив вуха

І Дракона злого слухав.

В менделєєвській таблиці,

Впорядкованій світлиці,

Елементи раз зібрались,

Взнати істину старались.

- Чом нас кисень ображає,

Жити мирно заважає,

Палить ниви і ліси?

В світі меншає краси!

З киснем дружить хуліган –

Непримітний газ-метан.

Із людьми він ворогує,

Шахти з вибухом руйнує.

Бахне різко, наче грім

Гинуть в шахті шахтарі.

Не приборкати ніяк

Тих хімічних забіяк.

Тут у небі, наче птиці,

Розлетілись блискавиці,

Грім ударив! Чути он:

Запах свіжості! Озон!

Відчинив небесні двері

І гуляє в атмосфері.

Як О₂, він непримітний,

Але дуже-дуже спритний.

На Ag газ той діє

І окислює, й радіє!

Й кисень гордий: ми – брати,

Двох нас не перемогти!

Спалим нафту і вугілля

І в гаю барвінок – зілля,

Буде диму, буде чаду!

Всім удвох дамо ми раду.

Будуть скрізь степи порожні.

Разом ми  – непереможні!

Він забувся про закон:

Нестійкий О₃ – озон.

Ненадійний помічник:

Перейшов в О₂  і зник.

На нараді неметали

І метали виступали,

(конференція була):

- Чинить кисень досить зла.

Кисень, навчений Драконом

І підтриманий озоном,

Став різким, нервовим, злим.

Де не ступить – гази, дим.

А Дракон шипить: так-так!

Ще пали, пали, дивак!

Вибух треба, а не тління.

Хай настане потепління!

Хай заллє міста вода!

Класно, як усім біда!

Через нього літо й зиму

В атмосфері повно диму,

Гази різні,вихлопні

(особливо в вихідні),

Що забруднюють природу,

Що земну руйнують вроду.

Рід його - самі оксиди,

Забіяки й непосиди.

Особливо ті – кислотні,

І отруйні, й безтурботні,

Й небезпечні, просто жах!

Вся біда -  в його зв’язках.

Він в природі цар хіба?

Не терпітимем! Ганьба!

Он вже айсберги розтали

І дельфіни постраждали,

Стогнуть, мучаться кити.

Схаменувся б, кисню, ти!

Кисню соромно було,

Опустив О₂ чоло,

Аж поблід, зніяковів,

Не знаходив мудрих слів.

Я – окисник, і тому

Спричинив чимало мук

Всім колегам по таблиці -

Менделєєвській світлиці.

Розпочав мільйон пожеж,

Бо активний я – без меж.

Можу й так реагувати

Щоб усім допомагати,

Щоб у дім ішло тепло,

Щоб у світі все цвіло.

Ви зі мною подружіть!

І мені допоможіть!

Зазнаватись перестану,

Чемним, мудрим газом стану!

Злість приборкаю свою.

Слово честі вам даю!

Припиняю вже війну.

І Дракона прожену,

Хай летить, як НЛО,

Забирає своє зло.

Друзі кажуть:

- Що ж, бува.

Пам’ятай свої слова

Не гаси і не пали

Те що, люди зберегли

Ревно протягом сторіч.

Спалиш – буде темна ніч.

Лиш негода й пустота.

Ліс не скоро вироста.

Дім нелегко по цеглині

Збудувати враз людині.

Ти природі не чужий,

Світ довкола бережи!

Отож більш не зазнавайся,

Вірних друзів не цурайся!

                                 

Далі все було по згоді.

З того часу у Природі

Кисень трудиться поволі

На заводі, в домнах, в полі,

Й на розваги має час.

Сам – окисник, суперклас!

Без потреби світ не палить,

Скромний став.

Себе не хвалить.

Щоб очистити сумління,

Він підтримує горіння,

А як треба, то й життя,

Все доводить до пуття.

Ним ,О₂, людина диха,

І нема в природі лиха.

Як угледить десь курців,

Аж поблідне на лиці:

Розхвилюється, насварить,

Швидко,вправно труби зварить.

І радіє, мов дитя:

-Я, О₂, даю життя!

В крапелиночці води

Атом мій живе завжди:

Працьовитий і моторний,

Надзвичайно плодотворний,

З Гідрогеном я, не сам!

Н₂О – це рух,краса!

Дзвонить птаство у лісах,

Зорі сяють в небесах.

Люди раді і щасливі.

Діти мудрі і кмітливі.

Радий,тішиться О₂:

Світ довкола ожива!

Ти візьми цю казку, друже,

В серденятко небайдуже.

Вчись добро робити змалку,

Напиши собі шпаргалку:

Щоб було на світі Зла

Менше, ніж Добра й Тепла.

Казку прочитай ще раз

Про О₃, про кисень-газ.

А цілющого оксиду

Натщесерце до обіду,

Випий склянку, а той й дві!

Це – Вода! Згадав? Привіт!

P. S.

Знай іще один закон:

Найпотворніший Дракон –

Це байдужість. Бо щодня

Поглинає труд, знання.

Проти нього ліки є:

Щире серденько твоє

І допитливість дитяча,

Що заснути не дає.

Казку цю не забувай.

Перечитуй. Все. Бувай!

Н. Б. Кіндзерська

  

Щаслива яка для байдужості мить:

В Ожидові фосфор отруйний димить.

Пари випускає, в повітрі пала.

Півнеба закрила отруйна імла.

Ось білая хмара,

Ген чорная хмара!

Повзла в залізничнім составі почвара.

Хтось полінувався, а хтось не помітив…

Ляга білий фосфор на трави, на квіти.

Рятуються, плачуть дорослі і діти.

А фосфор в Ожидові далі палає.

Як його гасити? Ніхто не згадає.

А вчили,а вчили же, панове,у вузі…

Здоров'я й отрута сьогодні - не друзі.

В повітрі літає не сніг – ангідрид,

Хімічний страшної аварії слід.

Його поливає пожежник з насоса.

Ляга ангідрид кислотою - по росах,

По яблуках стиглих, пахучих покосах.

Шипить, із-під хмари іще приліта

Уже не оксид, а сама кислота.

Пожежники й медики сморід вдихають.

Нема респіраторів?! Десь їх шукають.

Діагноз встановлять, причини знайдуть.

Пожежники гасять народну біду

…Політики радять тоном спокійним:

-Ожидів? Усе під контролем надійним.

А жовта отрута, пожежа, дими?

Забудуться легко іще до зими.

У чому проблема?

Які там хвороби?

Місцева аварія!

Міні-Чорнобиль?

Н. Б. Кіндзерська

                           Чи знаєш ти метали?

Я – дуже надійний метал, молодець!

Не мідь я, не срібло і не свинець.

Звуть мене так, як богиню краси.

Та не признаюся я. Не проси.

Не стронцій, не натрій. Не радій.

Хто ж я?

                                       ( Ванадій )

Я є у виноградному вині.

В житті спокійний, благородний.

В морській воді і у землі

Я дуже – дуже самородний.

І з мене – тисячі прикрас,

Яких не поруйнує час!

В час фараонів і сьогодні

Всі вироби із мене модні.

Я – дорогий метал. Проте

Буває серце

                             ( Золоте )

Ще премудрі єгиптяни

Лікували мною рани.

Цінить мене ювелір.

Воду чищу я, повір,

Від бактерій і мікробів.

В фотосправі й при хворобі,

Немовлятам теж потрібний.

Препарати мої

                                ( срібні )

Я надміцний, надійний.

По секрету:

Собі я знаю істинну ціну.

Без мене зорельота чи ракету

У космос не запустиш ні одну.

Моя прабаба звалась Гея.

З Олімпу прадід мій – Уран.

Як горді велетні стодужі,

Я звусь…

                               ( титан )

Не було б без мене бронзи.

Не іскрився б малахіт,

Трансформатор би не діяв,

Якби раптом зник мій дріт.

На Уралі місто Гай

Чим відоме? Відгадай!

Там довкруг шумлять гаї?

Є там поклади мої!

Хочеш бачити? Приїдь!

Із яскравим блиском

                                ( мідь )

Коли я є, нема гемофілії.

Скелет міцний. Збуваються всі мрії.

Зуб не болить. Міцна емаль.

Ти  не впізнав мене? А жаль!

Мої сполуки на будові –

Помічники такі чудові!

Вони потрібні в школі й вдома

(біленький гіпс при переломах).

Зі мною, ой яка тверда…

Бува вода - 

Людині додаткова праця.

Мій номер у таблиці…

                                              (20)

Моє ім’я написане на карті.

Брати мої один одного варті.

Нас чотирнадцять, та не близнюки.

Люмінофором я працюю залюбки,

А лазери – захоплення моє.

Найперша буква в назві – «Є»

                                       ( Європій )

Без мене не матиме сил

В зеленім листку хлорофіл.

Служу я надійно людині,

як поруч є друг – алюміній.

І з ним вирушаю в політ.

Сполуки мої – карналіт, каїніт.

Буває, знервується тато чи мама,

Згорить мене зразу пів міліграма!

В нервовій системі, як в магмі.

Впізнали мене? Я – (магній.)

Я живу в піролюзиті.

Мої ліки знані в світі.

Ними рани промивають,

Всі мікроби убивають.

Додають мене до сталі,

Скла і сплавів і так далі.

У квартирі 25

Можна мене відшукать.

                             ( манган)

Звуть мене дуже гарно нині,

« Небесно – синій» (по латині).

З водою, ой як ворогую,

Лише зустріну  - реагую.

Пригода ще й така була:

Лиш доторкнувся я до скла

І все – реакція пішла!

І вже нема у вікнах скла!

Активний я, мов Юлій Цезар.

В таблиці моя назва

                                    ( цезій)

Відкривали мене двічі

З дня важкого – з понеділка.

Стрепеніться! Перед вами

Сам пірат «Зелена гілка»!

Небезпечна для людини

Вся моя команда люта.

Мене люди проклинають:

Ти – отрута!

Наробив в Червонограді

Я хвороб і аномалій.

Стоматологи злякались:

-Ти – злочинець справжній,

                                ( талій )

Я Менделєєва прославив.

Мене він точно описав.

Мої секрети розгадав,

Хоч сам ніде не зустрічав.

Квартиру дав мені завчасно, сказав:

- Він тривалентний. Ясно?

Єдиний мінерал – галіт

Мій шле вам з Африки привіт!

Живу собі в таблиці далі.

З повагою

Ваш вірний

                                ( галій )

Хочу, друзі, поділитись,

Власними секретами:

Я ще в Римі воду ніс,

Був колись монетами.

Та сказали лікарі:

- Ти отруюєш народ.

Залишився я без слави,

Без пошани й нагород.

Учені більше мали рації:

- Ти – захисник від радіації.

Отруйний ти, та молодець!

Хто ж я?      

З повагою

                                     ( свинець)  

Я світло несу. Вибухаю

Стосило, немов ураган.

Законів ніяких не знаю.

Лиш поділ ядра.

                          Я – уран.

Коли я ділюсь енергійно,

Для людства проблема і стрес.

Я схований дуже надійно

У блоках бетонних АЕС.

У бокситі й каоліні

Я живу нa Україні.

Дуже радісно мені:

Сплави, і легкі, й міцні,

Є у кожнім літаку.

Скільки струму добрим людям

Переніс я на віку!

Вірно я служу людині.

Третя група

                                  ( алюміній )

Мене потребують дорослі й дитя.

Я звусь недаремно основа життя.

Води і О₂ я панічно боюся.

До них не торкаюся і не дивлюся.

Та всюди за мною йдуть полум’я й біди:

Оксид, гідроксид,  а ще – пероксиди.

Я одновалентний. На білому світі

Найбільше в природі мене в сильвініті.

Проблеми самі: як триматися далі?

Порадьте, колеги!

З повагою

                                                 ( калій )              Н. Б. Кіндзерська

                    

                                                  ВОДЕНЬ-МАНДРІВНИК

     З давніх-давен водень любив подорожувати. Мама - Вода як могла стримувала його. Та водень не слухав її порад ,летів куди вітер занесе.Якось потрапив неслухняний Н2 аж у Країну Металів. Спека там була така що Н2 не спам`ятався як і коли прореагував з Са, потім з Na, К,навіть з Al, утворюючи сполукиCaH2, NaH, KH,Al(OH)3- гідриди. На щастя через кілька днів розпочолася гроза. Гідриди прореагували зі зливою. Потекли по Країні Металів лужні струмки, наповнені  KOH, NaOH, K(OH)2, Al(OH)3 пішов на дно. Н2 закричав «ура» і вирвався на волю.

     Не озираючись полетів він на інший край світу. – аж у країну Галогенів. Поки озирнувся, обжився, галогени прив`язали атоми Н своїми валентностями до себе, утворивши гази- гідрогенгалогени. На ранок був сильний туман. Гази  HF, HCl, HBr, HI стали розчинами кислот.

    Сидить Гідроген у кислотах і думу думає:»Як мені вирватись із кислотного полону?Як знову стати воднем-мандрівником?»

     Нічого б не сталося, якби Н2 не був таким летким та ще,якби він слухав свою мудрі поради своєї матері-Водниці.

    А ви здогадались, як визволити Н2 з полону?Напишіть рівняння!!!

1.     У лузі він, як волошки синіє,

А в кислотах червоніє    (Лакмус)

2.     Чи знайомий вам той пан,

Що має малиновий жупан?

 Коли в лузі він гуляє,

То жупан цей одягає.      (Фенолфталеїн)

3. Я фіолетовий, коли

Додати мене до води.

Як зустріну кислоту,

Червонію на ходу.

Якщо луг у воді сидить,

Посинію я умить.   (Лакмус)

5.Індикатор зашарівся,

Червоніє – він змінився.

Ой, яке видовище –

Кисле середовище.   (Лакмус, універсальний індикатор)

6.Ні у воді, ні в кислоті

Не змінюю властивості.

Я в них – панок тихий

І навіть безликий.

А от луг я полюбляю

Його малиною  пригощаю.    (Фенолфталеїн)

7.Яйця, цукор ми зіб₺ємо ,

Питтєву соду оцтом заллємо

І до тіста додамо.

Утвориться в тісті враз

Кухарям відомий газ.

Тісто в печі підросте,

Буде смачне і пухке.

Всі, хто хімію вивчає,

Легко газ цей називає.     (Вуглекислий газ)

8. А з основами кислоти контактують без турботно.

І утворюють завжди

Сіль і трошечки води.

Чудова ця реакція –

Реакція….

(нейтралізації)  

(Загадки учениці Гусаківського НВК  Волошин Ірини)

Мене п’ють, мене ллють, усім потрібна я. Хто я така? (Вода)
***

Чого в решеті не унесеш? (Воду)
***

Ми кажемо: вона тече;
Ми кажемо: вона виблискує;
Вона біжить завжди вперед,
Але нікуди не тікає. (Вода)
***

Я і хмара, і туман,
І струмок, і океан,
І літаю, і біжу,
І замерзнуть можу!
***

У морях і річках живе,
Але часто по небу літає.
А як набридне їй літати,
На землю знову осідає. (Вода)
***

Сама пити не п’є,
А нас змушує. (Вода)

***

Без рук, без ніг, а цілий світ пройде. (вода)

Що тече, не зупиняється? (вода)

Що шумить без вітру? (вода)

Де вода стоїть стовпом? (у склянці)

Загадки про воду і лід

В огні не горить, у воді не тоне. (Лід)

Моститься міст без дощок, без сокири, без клина. (Лід)

Текло, текло та й лягло під скло. (Вода і лід)

Чистий й ясний, як алмаз, коштовним не буває. Він від матері породжений, сам її народжує. (Лід)

Загадки про дощ для дітей

Всі  мене чекають, а приходжу – ховаються. ( Дощ)
***

Мене просять і чекають,
Я як покажуть – утікають. (Дощ)
***

Довго мене нема – все в’яне, а як прийду — знов оживає. (Дощ)
***

В небі народився, в землі схоронився. (Дощ)

Загадки про сніг

Надворі горою, а в будинку водою. (Сніг)
***

«Що це? Що це? – всі кричать. – Білі мухи он летять». (Сніг)
***

Взимку — зірочка, на весні — водичка. (Сніжинка)
***

Білий, та не цукор, не має ніг, а йде. (Сніг)
***

Скатертина біла увесь світ накрила. (Сніг)
***

В матері біла хустина — землю накриває, а морю не вистачає. (Сніг)
***

Взимку горою, а літом водою. (Сніг)
***

Впаде з неба – не розіб’ється,
Впаде в воду – розпливеться. (Сніг)
***

Живе – лежить, помре – побіжить. (Сніг)
***
Лежала ковдра м’яка, біла. Сонце припекло – з ковдри потекло.  (Сніг)

***
Біле, як сорочка,
Пухнате, як квочка,
Крил не має,
А гарно літає.
Що це за птиця,
Що сонця боїться. (Сніг)

Загадки про річку

Тече, тече — не витече, біжить, біжить — не вибіжить.(Ріка)
***

Бігла — шуміла, заснула — заблищала. (Ріка)
***

Два брати у одну воду дивляться, а зустрітись не можуть. ( Береги річки)
***

Сани біжать, а голоблі стоять. (Річка і береги)
***

Один біжить, другий лежить, третій кланяється. (Вода, берег, очерет)
***

Не кінь, а біжить, не ліс, а шумить. (Річка)
***
По якій дорозі півроку їздять на коні, а півроку – без коня? (По річці)
***

По якій дорозі півроку ходять, а півроку їздять. (По річці)
***

Між берегів текла, текла.
Мороз зміцнів — під скло лягла. (Річка)
***

Блищить, біжить, гадючиться і все по низині крутиться. (Ріка)

Загадки про воду для дітей 

Загадки про ополонку
У новій стіні, у круглому вікні, вдень скло розбите — вночі вставлене. (Ополонка)
***

Вдень вікно розбивається, а в ночі само вставляється. (Ополонка)

Загадки про росу
Зоря-зірниця, красна дівиця, по небу гуляла, плакала – ридала,
Місяць бачив – не підняв, сонце встало – і забрало. (Роса)
***

Без очей – а сльози ллє. (Роса)
***

Ввечері на землю лягає,
Вночі на землі спочиває,
А вранці в небо злітає. (роса)

***

У воді народилась, у воді ж і розчинилась. (Сіль)
***

Росте вона вниз головою,
Не в літню пору, а зимою.
І тільки сонечко зігріє -
Вона заплаче й швидко гине. (Бурулька)

***
Що росте догори коренем? (Бурулька)

***
Не кінь, а біжить, не ліс, а шумить. (Струмок)

***
Сидить дід за подушками
І стріляє галушками. (Град

Казка про хвалькуватого Луга

Жив собі хлопчик у країні Складносполукія, називався він Луг. Він дуже любив нахвалятися:

«Я – незвичайний, ніхто не може зробити того, що можу я». Друзі підсміхалися з його нахвалянь, а один із них на ім'я Фенолфталеїн вирішив присадити хвалька. «Ну, покажи нарешті ,що ти вмієш»,- сказав він. Луг підійшов до Фенолфталеїна і доторкнувся його. І … о, диво!!! Фенолфталеїн моментально став малиновим! Тепер усі визнали Луга незвичайним, а він так запишався, що уже ні з ким і дружити не хотів.

Але тривало це не довго. Одного разу приїхала у цю місцевість дівчинка Кислинка. Вона почула історію про Луга і Фенолфталеїна і попросила, щоб її познайомили з цими хлопцями. Коли уся компанія зустрілася на галявині парку, Кислинка зауважила Лугові, що не гарно нахвалятися, кожен має якісь особливості, кожен здатен робити щось краще від інших і треба усім поважати один одного. Але Луг далі правив своєї, що він і тільки він здатен на чудесні перетворення і ніхто не може з ним зрівнятися. Кислинка усміхнулася, підійшла до хлопчика Лакмуса і дівчинки Метилоранж, доторкнулася до них, і обоє від цього змінилися на лиці –

хлопчик почервонів, а щоки дівчинки стали рожевими. Ще не встигли присутні отямитися, а Кислинка доторкнулася до хвалькуватого Луга, і на очах усіх вони щезли обоє. На асфальті, де вони стояли, заблистіла водицею калюжка, на краю якої появилася незнайома дівчинка. «Ти хто?! Як тебе звати?», вражено закричали усі.

«Я - Сіль», відповіла дівчинка.