З досвіду

Скарбничка методичних орієнтирів

Заняття школи продуктивної педагогіки.

Створення позитивного настрою та атмосфери успіху на уроках хімії та біології

 Шановні колеги! Ви присутні на Занятті школи продуктивної педагогіки. Сьогодні я хочу відкрити вам свою скарбничку методичних орієнтирів на тему: «Створення позитивного настрою та атмосфери успіху на уроках хімії та біології»

Механізм взаємодії вчителя з учнями має великий вплив на процес навчання, а також створює певну атмосферу в класі. В класі повинен бути створений  позитивний мікроклімат, щоб постійно сприяти навчанню школяра та підтримувати його самооцінку. Успіх учня повинен бути атрибутом його зусиль, а не здібностей.

         Кожен з нас свідомий того, що далеко не всі наші учні стануть біологами чи хіміками, або хоча би частково будуть пов’язані з професіями, які вимагають глибоких знань з наших предметів. Але кожному із нас хотілось би, щоб учням запам’яталися наші уроки, щоб ми були цікаві дітям як особистості, щоб на наших уроках вони почувалися комфортно і захищено. А що для цього потрібно робити вчителеві, готуючись до уроку?

Слайд 1:

Конструюючи урок слід пам’ятати про ту ізюминку, яка внесе в робочі 45 хвилин приємні емоції, збудить мотивацію до навчання, чи дозволить дитині активно відпочити.

        Слайд 2:

Розглянемо практично деякі з перелічених прийомів.

        Усі ми відчуваємо, що наші діти мало читають, у них бідний запас слів, тому на кожному уроці стараймося розвивати навики лаконічного висловлювання. Поповнюймо їхній словниковий запас. Для цього корисною буде така вправа. (Роздаю декільком присутнім картки з крилатими словами. На основі слів на слайді бажаю присутнім, щоб святий Миколай щодень дарував їм зустрічі з людьми, які щедрі на добрі і щирі слова. Не скупімося і ми на взаємність.)  

Слайд 3:

(Вислуховуються привітання, що  асоціюються з прочитаними крилатими словами:

-        Забудь про минуле – з ним уже покінчено. Живи майбутнім – воно тільки починається;

-        Не позбавляй себе відпочинку. Де відпочинок – там творчість, а де творчість -  там і результат;

-        Новий рік як чистий зошит. Заповни його так, щоб вкінці року перечитати його з радістю, а не з жалем.)

Хороший настрій на початку уроку створюють задачі на кмітливість та ілюстровані задачі.

(Відповідь до задачі на слайді 4 – Був день

Відповідь до задачі на слайді 5 – В банці був лід)

Слайди 4, 5:

Навіть в дорослому віці ми відчуваємо слабість до казок, вони нагадують нам чудові часи дитинства. Але треба бути кмітливим, щоб впізнати усім відомих героїв казки за оригінальним описом. Діти із задоволенням це роблять.

Слайди 6,7,8,9:

Перед початком кожної практичної роботи є необхідність повторити  з учнями правила техніки безпеки. Це можна зробити звичним способом – провести бесіду, повторити правила за стендом кабінету, прочитати відповідний текст підручника чи інструктивної картки. Але набагато цікавіше запропонувати учням прокоментувати німі малюнки жартівливого змісту. Наприклад , малюнок на слайді 10 нагадує: перед тим, як приступати до експериментування, вивчи інструкцію, ніколи не зливай реактиви не передбачені дослідом, бо може статися от така біда.

Слайд 10:

Приємні емоції і значне пожвавлення учнів викликає пропозиція вчителя на початку уроку за описом розпізнати речовину. При чому розпізнати за винагороду – переможець одержить величезну цукерку. Описана на слайді речовина – карбонатна кислота. Аналогічно можна використовувати для розпізнавання речовин і віршовані описи, які я зібрала у окрему збірочку.

Слайд 11:

Слайд 12:

Складаючи завдання для перевірки рівня підготовленості учнів до уроку, треба теж подбати, щоб їх форма викликала інтерес, будила думку, а розв’язування приносило задоволення.

Слайд 13:

Кожен вчитель турбується тим, щоб учень , який добре підготувався до заняття, мав на уроці можливість максимально використати свій потенціал і бути постійно в діяльності, в пошуку, розвивати креативні здібності. Цьому добре послуговує вправа «Складання сенкану». Мої учні із задоволенням це роблять.

Слайди 14, 15:

Раціонально використати час, розвивати мову та уяву учня допомагають розроблені мною ілюстровані задачі, які я часто використовую на уроці. Крім навчальної користі ілюстровані задачі привносять на урок яскравість, незвичність. Учні швидко вчаться складати по малюнках умову задачі і розв’язувати її.

Слайд  16:

(Далі учасники заняття переглядають відео – фрагмент  уроку, на якому учні розв’язують ілюстровані задачі.)

        Для того щоб підтримати учня в його стараннях, я часто використовую опорні конспекти.

Слайд 17:

(Показую колегам не тільки розроблені мною опорні конспекти, а і «Шпаргалки», створені  учнями. Демонструється фрагмент уроку, де учень згортає відомості про фізичні властивості кисню в опорний конспект,  а потім розгортає його, складаючи розповідь по цьому питанню)

Слайд 18:

Плануючи роботу в групах на уроці, складаю завдання, які передбачають участь учнів в рольових іграх. Рольові ігри вносять позитив на урок. Вони цікаві для учнів, спонукають дітей до активності. ( Демонструю відео –фрагмент уроку на тему «Карбонові кислоти», де проводиться рольова гра «Чотири кути»)

Слайд 19:

(Зачитую вірші, віршовані загадки про хімічні елементи та речовини. Показую відео – фрагмент використання хімічної казки на уроці)

Слайд 20:

(Ділюся досвідом використання на уроці інтернет – ресурсів у вигляді мультфільмів та  кінофільмів. Для прикладу показую відео, що ілюструють хімічні експерменти )

Слайд20:

(Розповідаю про способи проведення відпочинкових хвилин. Звучить музика, переглядаються через проектор пейзажі природи і слайд - шоу, лунає спів птахів. Це цікаво для слухачів так само як на уроці цікаво для учнів. )

Чому діти не завжди із задоволенням ідуть у школу? Причин може бути багато, але одна з них «нудно», «нецікаво». Учня необхідно зацікавити. Як цього досягти? Створення атмосфери позитиву на уроці шляхом впровадження інтерактивних технологій, проведення нестандартних уроків, використання ігрових елементів допоможуть зробити урок цікавим, пізнавальним, таким, що може розкрити творчий потенціал особистості, дати змогу постійно підтримувати високий тонус дитячої уваги, навчить приймати самостійні рішення.

Жартівливі завдання

1.       З якої посуди не їдять? (З пустої)

2.       Ішла бабка до Львова. Назустріч їй три діди, у кожного діда мішок з двома котами. Скільки всіх живих істот йшло до Львова? (1)

3.       Який рік продовжується лише один день? (Новий рік)

4.       Три коня. Скільки буде ніг? (скільки би не тер коня, ніг у нього 4)

5.       Несла бабка на базар в кошику сто  яєць. А дно упало. Скільки яєць залишилося?(Ні одного)

6.       Як з трьох палочок зробити чотири, не ламаючи їх? (Скласти цифру 4)

7.       Чоловік був за кермом великої вантажівки. Фари не були включені, ліхтарі на стовпах не горіли, місяця теж не було. Дощ лив як з відра.  Як чоловік розгледів жінку, що переходила дорогу під великою чорною парасолею? (Справа була вдень)

8.       Маринка мріяла про шоколадку, але їй бракувало 10 грн. Василь теж хотів шоколадку, але йому бракувало 1грн. Скільки коштувала шоколадка?(10грн. У Маринки зовсім не було грошей, а у Василя було 9 грн.)

9.       Що в нашому житті завжди збільшується і ніколи не зменшується?(Вік)

10.   Не верблюд, а плюється, не калькулятор, а рахує, не радіо, а говорить. (Людина)

11.   На тарілочці лежало п’ять яблук для п’ятьох дітей. Кожна дитина взяла одне яблуко. На тарілочці залишилося одне яблуко. Як це можливо?(Дитина взяла яблуко з тарілкою)

12.   Один фокусник сказав, що він може поставити серед кімнати пляшку і вповзти в неї. Як це? (В неї – це в кімнату)

13.   Чим можна поділитися з кимось лише один раз?(Секретом)

Львівський обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти

   Кафедра природничо-математичної освіти

Розвиток креативних здібностей   учнів на уроках хімії

Індивідуально-творча робота

вчителя хімії

Гусаківського НВК

Мостиського району

Кондратенко Олександри Львівни

Львів 2015

Зміст

 Вступ…………………………………………………………………………

І.    Науково - теоретичні  основи проблеми розвитку    креативного мислення школярів

1.1          Переваги креативної педагогіки……………………………

1.2          Поняття креативності в дослідженнях зарубіжних і вітчизняних вчених…………………………………………………………

1.3           Умови розвитку креативності  і параметри її прояву……….

1.4           Творча  особистість - соціальне замовлення школі

1.5      Форми, методи, прийоми навчання, які сприяють розвитку творчості               учнів.

ІІ  З досвіду розв’язання проблеми розвитку креативних здібностей учнів

2.1. Принципи креативної педагогіки, яких я дотримуюся на своїх уроках і реалізація їх через лекційно – семінарську систему навчання………………

2.2          З  досвіду використання розвиваючих технологій………………..

2.2. 1.      Фітнес для мозку на початку уроку………………………………

2.2.2     Використання проблемного навчання………………………………

2.2.3.     Уроки захисту проектів………………………………………………

2.2.4.    Ігри на уроці – процес спокійний і радісний……………………….

2.2.5      Використання інтерактивних технологій на уроках……………

2.2.6        Використання  комп’ютера………………………………………

2.2. 7     Творчість породжує творчість……………………………………..

Висновки ……………………………………………………………………….

Література ……………………………………………………………………..

Вступ

                                                                             Найвища насолода для людини –

                                                                             це вміння творити.

                                                                                       М. Гоголь.

Результатом традиційного навчання є випускник, який уміє добре відтворювати інформацію, але розучився думати й самостійно не здатен розв'язувати  складні ситуації. Під час традиційного навчання спостерігається розрив між вимогами, поставленими перед людиною під час навчання, і вимогами, поставленими реальним,  «дорослим» життям. Входження молодих поколінь у глобалізований,  динамічний світ, у відкрите суспільство актуалізує роль життєвої компетентності вихованців. У сучасному суспільстві, яке характеризується прискоренням темпів розвитку, ринковою економікою і конкуренцією, зростає потреба в людях, здатних творчо підходити до будь – яких змін, нетрадиційно та якісно розв’язувати існуючі проблеми.  Особливої значущості набувають формування у молодої людини нових життєвих стратегій, здатності швидко і правильно приймати рішення, вміти відстоювати свою думку і толерантно вислуховувати  інших людей, працювати в команді. Нині випускнику потрібні не тільки конкретні знання, які, до речі, стають дуже швидко застарілими, а високий рівень різних компетентностей. Одержати їх учень може тільки в умовах застосування педагогічних розвиваючих технологій. Сучасна школа має стати міні – моделлю суспільства з вільними, партнерськими, гуманними та демократичними стосунками. [10]

Загалом, ідея розвитку творчих здібностей індивідуума відповідає як його інтересам, так і загальнодержавним інтересам та інтересам людського суспільства взагалі.

Такі підходи знайшли відображення в Національній доктрині розвитку освіти України: “Держава повинна забезпечувати: ... підготовку кваліфіко-ваних кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння і впровадження інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці; створення умов для розвитку обдарованих дітей і молоді...”.

Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті визначи-ла, що головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості [8, с. 80].

Закон України «Про освіту» визначає, що метою освіти є всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів [8, с. 14].

Закон України „Про загальну середню освіту” на сучасному етапі від-родження самостійності України потребує створення нової системи освіти, спрямованої на формування творчої особистості, а також, забезпечення умов для найповнішого розкриття її здібностей, задоволення освітніх потреб [8,с.60].

До проблеми осмислення розвитку творчих здібностей особистості, організаційно-методичного супроводу процесу його впровадження зверта-лися відомі педагоги та науковці.

Великого значення в організації роботи з розвитку творчих здібностей учнів в школі набувають праці В. Сухомлинського, в яких розглядаються пи-тання теорії і практики навчання, виховання й розвитку дітей; видатних педа-гогів: О.М. Савченко, І.Я. Лернера, Т.А. Ільїної, М.А. Данилова, Ю.К. Бабан-ського та інших, які вивчали методи, умови формування творчості та прин-ципи творчої активності учнів; видатних психологів: Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, А.Н.Леонтьєва, та інших, в роботах яких найбільш ґрунтовно описані психологічні аспекти творчості.

Актуальність і педагогічна значущість цієї проблеми як у площині тео-ретичного осмислення, так і практичного втілення в навчально-виховний процес зумовили вибір теми дослідження «Розвиток креативних здібностей учнів».

 І.    Науково - теоретичні  основи проблеми розвитку    креативного мислення школярів

1.1 Переваги креативної педагогіки

Сьогодні у всьому світі, в тому числі і в нашій країні, в зв'язку з посиленим ростом інформації, через швидкі зміни в інформаційному світі, певні знання швидко "старіють" і стають непридатними для прогресивного застосування. І в суспільстві виникає потреба в особистостях, здатних до самореалізації, до саморозвитку, в людях які мають нестандартне мислення, які можуть внести нову якість у соціальне і виробниче життя, у культуру народу.

Тому сьогодні інформаційна освіта поступається місцем освіті, де основними стають універсальні засоби розумової діяльності та особистої техніки творчого  мислення учнів. Такою є креативна освіта.

Сгеаtivе  - (з англійської) творчий.  Креативність включає в себе здатність до створення творчого продукту (нові способи, нові рішення, нові варіанти). Творча, активна особистість формується переважно умовами виховання, впливом соціального середовища і системи освіти і навчання. Якщо ж творча активність  виявляється і за відсутності чи недостатності зовнішніх умов, то таку творчу активність називають креативною. Креативність базується на специфічних психофізіологічних особливостях індивіда, зокрема на високій динаміці правої півкулі головного мозку (образне мислення)[5].

Креативна освіта відходить від механічного перенесення знань, а за основу взята пошукова діяльність учнів, що ідуть шляхами наукового дослідження до встановлення фактів, формування проблем, гіпотез і аж до вирішення їх і пояснення,

Система креативної освіти спрямована на формування творчого мислення всіх учнів, розвиток їх інтелектуальних здібностей які мають першорядне значення для оволодіння знаннями і вміннями в різних галузях науки. Але насамперед вона орієнтована на навчання обдарованих дітей, які в масових загальноосвітніх школах позбавлені належної уваги. Креативна педагогіка прагне ненастирливо, вміло, направляти розвиток талановитих дітей, надавати їм можливість повною мірою розкрити і реалізувати свої здібності.

До набуття знань їх стимулює зовсім не оцінка, їх кличе у країну знань принадна мета - пізнати себе, осягнути глибину свого таланту, обдарованості. Вчитель широко розчиняє перед ними двері в безкрайні обрії науки, посіявши в їхніх душах мрію відкрити в собі вченого, винахідника, експериментатора. Креативна освіта перетворює процес засвоєння знань і умінь на захоплюючу мандрівку, пригоду, яка пов'язана з розкриттям секретів речовини, природи в світі в цілому. Практичну цінність, значущість здобутих у дослідженнях знань учні усвідомлюють, застосовуючи її для проектування технологій виробництва[9].

1.2 Поняття креативності в дослідженнях зарубіжних і вітчиз-няних вчених

Поняття «креативність» у контексті психологічного знання набуло значення до початку 50 – х років ХХ ст. Піонером в області креативності вважають Дж. Гілфорда, який ототожнив поняття креативності та творчого мислення. Дослідження в галузі креативності проводилися вітчизняними (С.Медник, Д.Богоявленська, М.Гнатко, В.Дружинін, В.Козменко) та зарубіжними (Дж. Гілфорд, Е.Торренс, Ф.Бардон, Д. Харрінгтон) вченими.

На сьогодні існує більше за сто означень креативності. Згідно з концепціями креативності Дж. Гілфорда (1969), Е. Торренса (1962), Д.Богоявленської (1983), креативність є загальною характеристикою особистості і впливає на творчу продуктивність незалежно від сфери прояву особистісної активності [8].

     Дж. Гілфорд визначав , що «креативність – це процес дивергентного мислення» [2] .  Однак він включав до структури креативності не тільки ди-вергентне мислення, але й здатність до перетворень, точність розв’язку та інші інтелектуальні параметри. Цим визначався позитивний зв'язок між інте-лектом і креативністю.  Таким чином, він виділив один із аспектів креатин-ності – креативне мислення – один із видів мислення, що характеризується створенням суб’єктивно нового продукту та новоутвореннями в самій піз-навальній діяльності  з його створення. Новоутворення стосуються мотивації, мети, оцінок.

Проблема творчості з кожним роком стає все більш актуальною. "Аналіз досить великої маси літератури з проблем творчості, яка останнім часом (протягом 20-30-х років) вже виділилась в самостійний напрям на межі психології, педагогіки, філософії та інших наук, дає змогу зробити, зокрема, висновок про те, що для здійснення соціально-економічних перетворень, розв'язання надзвичайно складних та нових завдань людині сьогоднішнього, а тим більше завтрашнього дня, вже не просто бажано, а необхідно оволодіти творчими вміннями, стратегіями і тактиками як інструментарієм не тільки у професійній, а навіть у повсякденній діяльності."[1]. А.М. Єрмола відмічає, що "У філософській та психолого-педагогічній літературі наявні різні трактування творчості, відмінні погляди на природу, об'єктивну основу та структуру творчого процесу, формування творчих здібностей людини та ін. І тут необхідно звернути увагу на багатоплановість вживання поняття "творчість". Його тлумачать як "діяльність", "процес", "конструктивний принцип пізнання", "самореалізацію"  А.М. Єрмола розглядає творчість як діяльність: "Творчість - це діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних та духовних цінностей. Вона передбачає наявність у особистості цінностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю й унікальністю»[4].

Американський психолог П. Едвардс дає таке тлумачення креативності: «Креативність – це здатність виявляти нові розв’язання проблеми або вияв-лення нових способів вираження, привнесення в життя чогось нового». [4].

          Психологічні аспекти творчої активності досліджували Л. С. Ви-готський, А. М. Матюшкін, Б. М. Теплов, К. Роджерс та ін.  У роботах вітчиз-няних психологів та педагогів Г. А. Балла, М. І. Махмутова, Т. І. Шамової та ін.. розглядаються питання щодо організації творчої діяльності учнів шляхом сворення проблемних ситуацій. Розвитку креативних здібностей приділяють основну увагу в технології розвивального навчання [7].

1.3  Умови розвитку креативності  і параметри її прояву

                                                                  Не вчи камінь котитися,просто

                                          прийми перешкоду – і він сам покотиться…

                                                                           І. Сковорода.

Психологи вважають, що креативність розвивається лише тоді, коли це дозволяє навколишнє середовище. Дж. Гілфорд виділив такі способи стиму-ляції творчої активності: забезпечення сприятливої атмосфери для розвитку допитливості, заохочення висловлювання оригінальних ідей  і надання мож-ливості ставити питання, забезпечення можливостей для вправ і практики, використання особистого прикладу творчого підходу до розв’язання проблем.[2]
У своїх працях Гілфорд виділяє шість параметрів креативності:

1.              Здатність до знаходження і постановки проблеми;

2.               Здатність до генерування великої кількості ідей;

3.              Гнучкість – здатність до продукування різноманітних ідей;

4.              Оригінальність – здатність відповідати на стимули нестандартно;

5.               Здатність удосконалювати об’єкт, додаючи деталі;

6.              Здатність розв’язувати проблеми, тобто здатність до аналізу та синтезу[1].

2.4  Творча  особистість - соціальне замовлення школі

Одним з тлумачень слова « освіта» є : творення образів світу. І якщо дитина не навчиться творити, вона буде лише копіювати. Нова реальність по-требує людини з новим мисленням і новим світовідчуттям. «Гвинтиків»  у державному механізмі нам не бракує. Проте, сьогодні від людини вимага-ється не лише механічно і належно виконувати свої обов’язки, а і творчо під-ходити до їхнього виконання. У такій ситуації школа зобов'язана  реалізувати це соціальне замовлення, тобто формувати творчу, самостійно мислячу осо-бистість. Здається, збуваються мрії Софії  Русової про те, що нова школа має поставити «головну мету – збудити, дати виявитися самостійним, творчим силам дитини».[8]

« Сьогодні народжується нова педагогіка, яка розуміє виховання як життєтворчість особистості, готовність вихованця школи нового типу до соціальної творчості у всіх сферах людського життя», -  зазначає кандидат історичних наук І. Єрмаков.[5]

Що ж таке творчість? Яке значення вона має у житті людини і суспіль-стві? Які передумови її розвитку?

    Творчість – це процес народження нового у природі чи в людині : у природі – зародження, зростання, визрівання; у людині – створення нових ду-мок, почуттів чи образів – безпосередніх регуляторів творчих дій. У резуль-таті творчості виникає оригінальний, об’єктивно цінний і самодостатній продукт.

Продуктами творчості бувають відкриття , нові теорії , нові закони. Це визначення доктора психологічних наук В. Клименка [7] можна продовжити думками І. Єрмакова :

«Творчість передбачає  наявність в особистості здібностей, мотивів, знань, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною,оригінальністю, унікальністю. Творчість стимулює розвиток інтересів, мислення, дослідницької активності.» [5]

Словом , творчість – неодмінна умова інтелектуального та духовного зростання людини і поступального руху суспільства.

Дбаючи про розвиток творчих здібностей школярів, педагогічні колек-тиви мають працювати над удосконаленням пам'яті вихованців. Відомо, що до творчої  діяльності ефективніше залучаються ті учні, які характеризуються об'ємною, швидкою, точною, міцною і рухливою пам’яттю. Але не секрет, що багатий запас знань не завжди співпадає з високим розумовим розвитком. Бо можна мати певні знання, але не вміти правильно застосовувати їх на практиці. Учні найчастіше намагаються запропоноване завдання підвести під визначене строго закріплене правило, а це не стовідсоткова гарантія успіху, адже завдання, які використовуються в процесі навчання, різноманітні і не завжди підкоряються строгому правилу чи формулі.

Центральне місце у структурі творчих здібностей займає мислення. Мислення творчої особистості , на думку Дж. Гілфорда, характеризується такими якостями : швидкість, гнучкість, оригінальність, точність.

Швидкість мислення залежить від кількості ідей, необхідних для роз-в’язання певної проблеми; гнучкість мислення – різноманітності запропоно-ваних ідей;  оригінальність – нестандартності ідей, а творчість – здатності надавати закінченого вигляду запропонованим ідеям.

       Для продуктивної творчої діяльності необхідно володіти добре роз-виненим логічним мисленням , мисленням за аналогією, комбінаторним, а також мислити швидко, гнучко, оригінально і точно – це  найсуттєвіші струк-турні компоненти творчих здібностей особистості.[6]

Зрештою, дбаючи про розвиток творчих здібностей індивідуума, маємо, поряд з іншим, виробити у нього звичку і здатність мислити самостійно.

 Мислити самостійно – це насамперед відважитися відійти від проторе-ної колії, від відомих способів розв’язання тієї чи іншої проблеми, щоб знайти власний шлях бачення тих проблем.

Креативне навчання – це процес постійної співпраці вчителя та учня. Навчальний процес організовується як живий контакт партнерів, зацікавлених один у одному та в справі, якою вони займаються разом. Креативне навчання має характерну рису: навчальний процес зливається з життям, із рішенням реальних творчих задач.

Творча особистість в силу об’єктивних обставин постійно змушена відстоювати свої погляди, свої ідеї. Всім відомо, що запровадити щось нове важче , ніж відстояти старе, добре відоме. Але якщо людина буде послідовною, цілеспрямованою, вона зможе відстояти свої погляди у тому випадку, коли вони не виявляться помилковими.

Щоб розвинути у дитини творчі здібності, треба й самому учителеві бути творчою особистістю. Творчого учня може виховати тільки творчий учитель. Це аксіома. В роботі творчого учителя ви не побачите шаблону, одноманітності й байдужості. Нестандартний підхід навіть у постановці питання, погляді, зауваженні відіграє свою роль на формування творчого учня.

«Будьте самі шукачами, дослідниками. Не буде вогника у вас – вам ніколи не запалити його в інших», - звертався до педагогів Василь Сухомлинський »  [13], т.5. 93

2.3          Форми, методи, прийоми навчання , які сприяють розвитку творчості учнів.

У кожного вчителя є багато засобів, щоб розвивати  й формувати тала-новиту молодь, і кожен прагне зробити це якнайкраще, обираючи близькі йому і ефективні технології.

Здатність людини мислити і вчитися змінює світ. Психологи практично довели, що мислення можна покращити. Навчивши дитину мислити,  ми тим самим збільшуємо імовірність того, що  зміни в світі будуть успішними.  Тому для  ефективного розвитку творчості  учнів необхідно застосовувати проблемне навчання . Проблемне навчання  - це дидактичний підхід, що враховує психологічні закономірності самостійної розумової діяльності учнів. За Лернером, «проблемна ситуація є усвідомленням  труднощів, шляхом подолання яких є пошук нових знань, нових способів діяльності ».[9]

Сучасний випускник школи повинен мати соціально-психологічну готовність до життя, що включає такі якості:

Бути свідомим громадянином своєї держави;

Вміти співпрацювати з іншими людьми;

Завжди працювати якісно;

Проявляти ініціативу;

Самостійно здійснювати пошук інформації, здійснювати обробку її та зберігання;

Бути свідомим того, що існують різні цінності.

Цих якостей майбутнім громадянам  можна набути через використання  та запровадження в школі нетрадиційного навчання, інноваційних технологій, нестандартних уроків. [11]

Гра теж є дієвим засобом формування творчої особистості. Переваги ігор над традиційними методами навчання зумовлені наявністю прямих і зворотних зв’язків, наочністю результатів, можливістю «розтягувати» і «спресовувати» в уяві  час. І розвиток креативності неможливий без уміння бути учасником гри – логічно мислити, зіставляти, аналізувати, фантазувати.

Гра створює особливі умови,  за яких розвивається  творчість учнів. Сутність цих умов заключається  у спілкуванні на рівних,  де зникає боязкість, виникає відчуття – “я теж можу”,  тобто у грі відбувається внутрішнє розкріпачення. Для навчання дуже важливо те, що гра  є класичним засобом навчання дією. В ній органічно закладена пізнавальна задача  та  відчувається самостійний пошук знань. “Оволодіння знаннями  у грі – нова, унікальна  умова з’єднування однолітків, умова  набування інтересу та поваги один до одного, а по ходу – і навчання  себе. Таким чином, крім всього іншого, у грі відбувається і величезна  виховна робота. [3]

Головним завданням освіти стає не стільки оволодіння сумою знань, скільки розвиток творчого,  формування вмінь і навичок самостійного пошу-ку, аналізу й оцінки інформації. Для вирішення такого завдання недостатньо тільки  традиційної діяльності вчителя, пов’язаної з підручником і різному-нітною літературою. Необхідний доступ до значно ширших і різноманітних джерел інформації. Сам час диктує необхідність по-новому організувати ро-боту педагога, спрямувати його зусилля на розвиток в учнів самостійного творчого мислення. Тож використання на уроках хімії комп’ютерних техно-логій вважаю просто необхідним.
Зрозуміло, що мова поки що  не йде про обладнання кабінету хімії в сільській школі необхідною кількістю комп’ютерів і організацію навчального процесу таким чином, щоб учні постійно працювали з комп’ютерними програмами чи у мережі інтернету. Мова йде про доцільне залучення комп’ютерних технологій у процесі здобуття хімічної освіти, про використання таких можливостей нових інформаційних технологій, які сприятимуть реалізації дидактичних цілей і завдань у відповідь до вимог освітнього стандарту.

Комп’ютер може використовуватися на всіх етапах навчання і виконує при цьому різні функції : вчителя, інструменту пізнання, об’єкту навчання, ігрового середовища. Важливим є те, що нові інформаційні технології навчання дозволяють розв’язувати такі дидактичні  завдання:

·       вивчення явищ і процесів у мікро- та макросвіті, у складних технічних та біологічних системах на основі використання засобів комп’ютерної графіки та комп’ютерного моделювання ;

·        подача у зручному для вивчення масштабі часу різних хімічних та фізичних процесів, які реально протікають з дуже великою або дуже малою швидкістю.[14]

Процес навчання учнів є більш ефективним і сприяє розвитку творчих здібностей школярів, коли він ґрунтується не тільки на викладанні матеріалу в традиційній формі, але й відображається у стислих конспектах або опорних схемах. Під опорними конспектами-опорами розуміють конспекти, що явля-ють собою прості, зрозумілі і наочні схеми навчального матеріалу, в яких вказані основні поняття й зв’язки між ними. Використання розроблених опорних конспектів дає змогу упродовж вивчення програмного матеріалу спрямувати творчу діяльність учнів у необхідному напрямку. Якщо в процесі обговорення або складання опорного конспекту використовувати групові дискусії (50% засвоєння), то активізується розумова діяльність учнів, розвивається їх уміння висловлювати свої власні ідеї та думки. Це - активне навчання (70% засвоєння). Учень, який склав опорний конспект, може виступити перед своїми товаришами у ролі вчителя. Навчання учнем інших учнів забезпечує 90% засвоєння.[15] Як показує практика, використання опорних схем та конструювання їх з учнями на різних етапах уроку формують у них вміння та навички узагальнювати та систематизувати знання, розвивають логічне мислення, вчать критично осмислювати програмний матеріал.

У хімії ця інновація представлена опорними конспектами, схемами, таблицями, сигналами тощо. Опорні схеми (сигнали, конспекти, таблиці), у нашому розумінні, – це засоби, які вміщують згусток найнеобхіднішої інфор-мації, що дозволяє вибудувати систему певного блоку змісту, полегшуючи одночасно розуміння його структури та сприяючи логічному впорядкуванню засвоєного матеріалу.[12]

Дуже  важливо застосовувати на уроках незвичні, нетрадиційні завдан-ня. Систематичне використання творчих завдань на уроках дозволяє органі-зовувати творчу діяльність учнів, орієнтовану на пізнання, перетворення й застосування навчального матеріалу  і розв’язування ними завдань в нестан-дартних умовах. [8]

ІІ.  З досвіду розв’язання проблеми розвитку креативних здібностей учнів

2.1. Принципи креативної педагогіки, яких я дотримуюся на своїх уроках і реалізація їх через лекційно – семінарську систему навчання

-Творчий процес можливий лише в умовах позитивного емоційно-інтелектуального натхнення. Тому кожен урок має проходити в доброзичливій атмосфері. Я мушу створити для учня такі умови, щоб він був вільний у виборі посильних для себе завдань, міг самостверджуватися і рости, вірити у свої можливості і знаходити шляхи їх реалізації.

-  Творчість починається із сумніву. Хімічні властивості речовин описані в підручнику. Але учень мусить мати можливість перевірити написане, виконавши дослід, чи побачивши відповідну демонстрацію. Для того, щоб створити умови для експериментування, в кабінеті наявні саморобні лотки, які   містять реактиви , передбачені програмою. Наявність в кабінеті комп’ютера і проектора створюють додаткові можливості для спостереження за хімічними реакціями.

-  Підтримую спроби учнів у пошуку варіативних рішень будь-якої проблеми .

- Використовую метод відкритого питання, який ефективно розвиває творчий потенціал учнів, бо розвиваючим є сам процес пошуку.

-  Заохочую винахідницьку діяльність. Діти втілюють своє бачення того чи іншого виучуваного предмету, явища, властивості у виготовлену модель, малюнок, схему, опорний конспект, створюють презентації  і власні проекти.

      Протягом багатьох років я навчаю учнів старших класів за лекційно-семінарською системою. Вважаю, що саме ця система найефективніше забезпечує застосування творчих завдань, особистісний підхід до кожного учня, дозволяє використовувати цікаві, нестандартні форми і методи роботи. Ця система включає такі типи уроків: урок-лекцію, урок-семінар, урок практичного засвоєння знань та урок тематичного оцінювання знань учнів.

Я переконалася , що лекційно-семінарська система навчання хімії дає змогу реалізувати завдання розвитку творчості учнів, бо вона має переваги над традиційними уроками. Найперше ця система інтегрує різноманітні методичні прийоми:

·                 навчання з випереджаючим вивченням теорії;

·                 вивчення матеріалу збільшеними блоками;

·                 організація дослідницько-пошукової діяльності учнів;

·                 проблемна організація занять;

·                 впровадження індивідуально-диференційованої освіти.

          Лекції і семінари дають можливість раціонально і ефективно використовувати робочий час. Лекції - це уроки вивчення нової теми, а семінари - це уроки закріплення  і перевірки знань. На них учні залучаються до вивчення нового матеріалу через підготовку повідомлень, створення презентацій, випереджаючого навчання, експериментальних досліджень. На семінарах учні закріплюють набуті знання, уміння і навички , виконуючи вибрані ними завдання посильного рівня складності. Коли на засвоєння нових знань відводиться цілий урок, а потім ще один урок є на повторення, закріплення і перевірку знань та розвиток навиків, то це дає можливість застосовувати нові,  цікаві і продуктивні прийоми навчання. Створюється можливість для організації групової та колективної роботи учнів, колективного обговорення її результатів, висловлювання власних суджень щодо оцінювання своєї роботи, переходу дій учнів від репродуктивних до продуктивної самостійної роботи й виконання творчих завдань. Таким чином забезпечується не тільки навчальна , але й розвивальна і виховна функції уроку. Окремі семінари можна використати для захисту підготовленого учнями проекту, для проведення нестандартного уроку.

          Ця система – це своєрідна підготовка учнів до навчання у вищих навчальних закладах, бо вони опановують навики конспектування, відстоювання власної думки , дослідницької і пошукової роботи , самостійної роботи з літературою,  роботи в інтернеті.

2.2              З  досвіду використання розвиваючих технологій

2.2. 1.      Фітнес для мозку на початку уроку

Як правило, діти люблять усе яскраво забарвлене, незвичайне, таємне. Яка наука має безліч таких об’єктів дослідження? Звісно, хімія! Початок уроку повинен бути таким, щоб налаштувати дитину на роботу, створити позитивний настрій, викликати інтерес.

Інтерес – це потужний стимул для активності людини. Під його впливом процеси відбуваються інтенсивно, а діяльність стає привабливішою і продуктивнішою. Для цього використовую на початку уроку мозкові штурми, експрес - інформації, розв’язування кросвордів і логічних задач, демонстрацію цікавих дослідів, ігрові ситуації.

Учні із задоволенням готують експрес-інформації про цікаві факти з життя вчених-хіміків, про хімічні речовини, екологію середовища і т. д. (2-3 хв). Вони виступають з короткими повідомленнями про щось дивовижне у світі хімії. Це не тільки цікаво, а й сприяє розвиткові мови, формує уміння чітко і лаконічно висловитись. Підготовка до цього етапу уроку заставляє учнів цікавитись літературою шкільного кабінету, його змінних стендів, залучає до пошукової роботи.  Цікавим для школярів є спілкування з працівниками місцевого газопромислу при збиранні інформації про склад природного газу, об’єми його видобутку, про роботу компресорної станції і професії людей, які там працюють.

Великий інтерес у дітей викликають задачі з малюнками, розв’язання яких вимагають логіки, кмітливості , доброї уяви. Часом дитина дає зовсім не ту відповідь, яка передбачалася, але тішить  логіка дитини, застосування нею свого життєвого досвіду. Задача до прикладу:  закриту банку розмістили так, що  1/3 її звисала із стола. Через 7-10 хвилин банка впала. Що було на дні банки? Відповідь  - лід. Але були і такі цікаві відповіді учнів – на дні банки сиділо щось живе, що повільно рухається. Наприклад, слимак. Або – там був густий охолоджений мід.

Маю збірочку таких задач з яскравими малюнками і часто використо-вую їх у «фітнесі для мозку». (Додаток 1)

Перед виконанням практичної роботи обов'язково слід повторити правила    безпечної поведінки при виконанні дослідів. Це можна зробити звично, використавши підручник, стенди, плакати, інструкції . Але значно ефективніше використати для цього німі жартівливі малюнки і запропонувати учням проілюструвати їх відповідними правилами безпеки Такий прийом будить думку, активізує, викликає асоціації, спонукає до особистої участі у розв'язанні завдання.

Доречними на початку уроку є хімічні загадки, казки-загадки. Викорис-тання їх вчителем породжує бажання учнів до відповідної творчості – вони стають авторами легенд, кросвордів, малюнків-загадок, хімічних казок.

Найкращою мотивацією на уроці хімії був і залишається цікавий де-монстраційний експеримент, який розвиває в учнів пізнавальний інтерес до предмету й досліджуваного явища, бажання розібратися у певному хімічному процесі. Шляхом демонстраційного експерименту можна стимулювати учнів до розв’язування проблемних ситуацій, знаходити відповідь на якесь кон-кретне питання, пояснити побачене явище тощо. Іноді можна демонструвати досліди не до теми, а «для відпочинку»

Цікавими для учнів є ігрові ситуації «Знайомі незнайомці » і «Упізнай речовину». Для участі в першій грі учні збирають відомості про звичні і корисні у господарстві речовини – цукор, кухонну сіль, оцтову та лимонну кислоти, алюміній, срібло тощо за принципом «Хто більше». А пізніше збірка цих корисних порад  використовується для гри «Упізнай речовину». Переможець гри нагороджується великою цукеркою.

2.2.2     Використання проблемного навчання

Проблемний підхід до навчання ефективно активізує процеси мислен-ня, розширює можливості зацікавити учнів, стимулювати й активізувати про-цес пізнання.    Характерною ознакою проблемного підходу є самостійна піз-навальна діяльність учнів, бо вона відіграє велику роль у вихованні волі, піз-навального інтересу, навичок колективної роботи. Проблемний підхід вико-ристовую і на лекціях, і на семінарах, і різних етапах уроку. Вивчення нового матеріалу намагаюся зробити активним процесом , залучити учнів до більш інтенсивної розумової роботи,  під час постановки хімічного експерименту ставлю проблемні запитання, змушуючи учнів будувати гіпотези, вирішувати теоретичні питання, робити правильні висновки, прогнозувати властивості речовин тощо.

Приклади :

1.              При вивченні теми «Вуглеводи» можна поставити таке проблемне питання: чому хліб, якщо його довго жувати, набуває солодкого смаку?

2.              При демонстрації експерименту  порівняння властивостей глюкози і фруктози учні зіштовхуються з проблемою: глюкоза реагує з гідроксидом міді (II), а фруктоза - ні. Чому?

3.               При вивченні властивостей гідроксиду алюмінію можна запропонувати учням наступний дослід. У штативі 6 пробірок: в 1 і 2 – кальцію гідроксид , в 3 і 4 – силікатна кислота, в 5 і 6 – алюмінію гідроксид. До двох пробірок кожної пари реактивів додаємо відповідно кислоту і луг. Необхідно поспостерігати реакції, відзначити наявність або відсутність осаду, зробити висновки про властивості гідроксиду алюмінію. Тільки після цього вчитель вводить поняття "амфотерность".

4.              Використання протиріч . Наприклад, учитель ставить запитання: чи може при пропусканні  CO ₂ через вапняну воду утворитися  прозорий розчин? Учні на підставі попереднього досвіду відповідають негативно (CO ₂ + Ca (OH) ₂ CaCO ₃ + H ₂ O), а вчитель показує дослід з утворенням гідрокарбонату кальцію (CaCO ₃ + H ₂ O + CO _{2 надлишок} Ca (HCO₃ )₂₎

5.              Чи буде оцтова кислота як органічна кислота проявляти загальні властивості кислот? Учні висловлюють припущення,виконується лабораторна робота, робиться висновок.

6.              Як приготувати  500г  оцту з наявної на кухні  оцтової есенсії ?

7.              У фермера залишився мішок добрив без етикетки. Він знає, що  це може бути  селітра. Як , провівши  простий експеримент , він може встановити  хімічний склад  добрив?

8.              Чим в домашніх умовах можна звільнити  чайник від накипу?

9.              Нащо наші бабусі збирали дощову воду і чому цього ми не робимо тепер?

10.          Зла мачуха висипала в миску гречку, сіль і дрібні цвяшки. Як Попелюшка могла би розділити цю суміш?

Використання проблемного навчання , без сумніву, сприяє розвитку творчого мислення учнів.

2.2.3.          Уроки захисту проектів

Значне місце у практиці роботи посідають уроки захисту проектів. До них готуюся заздалегідь: організовую консультації для учнів, готую список літератури, розподіляю ролі, формулюю критерії оцінювання діяльності учнів.      Чи можна поставити під сумнів користь проектної технології, якщо в ході застосування її учень вчиться самостійно здобувати знання і використовувати їх для вирішення нових пізнавальних і практичних завдань? Діти засвоюють комунікативні навички та вміння, працюючи у різноманітних групах та використовуючи різні соціальні ролі (лідер, виконавець, посередник, і т. п), ознайомлюються  з різними думками щодо однієї проблеми. Особливо цінним активізуючим стимулом діяльності є те, що проектне навчання не порушує принципу невимушеності, у міру виконання роботи зростає ступінь захопленості нею. Діти вчаться на власному досвіді й досвіді своїх товаришів, бачать результат своєї власної праці.

      Правила і принципи успішної проектної діяльності

-                 Усі повинні бути активними і робити певний внесок у загальну справу

-                  Не повинно бути так званих «сплячих партнерів».

-                 Команди не змагаються.

-                 Усі члени команди рівні.

-                 Кожен має отримувати задоволення від упевненості у собі.

-                 Усі учасники повинні отримувати задоволення від спілкування один з одним та від того, що виконують разом проект.

-                 Відповідальність за кінцевий результат несуть усі члени команд, що виконують проект.

      Прикладами уроків-проектів, проведених мною,  можуть бути уроки на тему «Сахароза. Виробництво цукру», «Хімія і медицина», «Хімія в повсякденному житті» та інші в 11класі.

 2.2.4.    Ігри на уроці – процес спокійний і радісний

Гра створює особливі умови,  за яких розвивається  творчість учнів. Сутність цих умов полягає  у спілкуванні на рівних,  де зникає боязкість, виникає відчуття – “я теж можу”.Для навчання дуже важливо те, що гра  є класичним засобом навчання дією. В ній органічно закладена пізнавальна  мета  та  відчувається самостійний пошук знань. Оволодіння знаннями  у грі – нова, унікальна  умова об’єднування однолітків, умова  набування інтересу та поваги один до одного, у грі відбувається і величезна  виховна робота. Ігри  спрямовані на розвиток творчих здібностей, фантазії, уваги  та пам’яті учнів, розширення кругозору, набуття нових  знань та вмінь. У грі дитина розкріпачується, зникають  скованість та невпевненість у своїх силах, а при досягненні  певного успіху з’являється бажання грати знову та знову. Тому я використовую ігрові ситуації на своїх уроках. Ігри підвищують ефективність навчання за рахунок збільшення інтересу до уроку  та придання йому емоційного забарвлення. В залежності від навчально-виховних завдань ігри доречні як при  поясненні нової теми, так і при закріпленні, повторенні,  узагальненні, контролі знань учнів, а також у позакласній роботі. 

На своїх уроках використовую ділові ігри, ігри під назвою «Чотири кути», «Учитель - учень», «Щасливий випадок», «Вірю – не вірю», «Третій лишній» та інші

2.2.5  Використання інтерактивних технологій на уроках

 На своїх уроках використовую інтерактивні методи навчання. Інтерактивність – це вміння передавати і одержувати інформацію, що є цікавою для обох сторін. Однак вона передбачає не лише висловлювання власних думок і міркувань, але й сприйняття і розуміння думок інших людей. Учні вчаться слухати, обмінюватися знаннями. Інтерактивний характер спілкування передбачає активне використання всіх компонентів уроку, ситуаційне спілкування, постійну новизну елементів навчального процесу, спрямованих на встановлення і підтримку відносин між учнем і учителем, обмін особистісно значущою інформацією, і співробітництво в парах, групах.   Найчастіше на своїх уроках використовую такі методи інтерактивного навчання: «мозковий штурм», «мікрофон», робота у парах, робота у групах. Використання цих методів стимулює учнів до розширення їхнього кругозору, учень висловлює свою думку, визначає проблеми для обговорення або творчого розуміння завдання, пропонує завдання для рольових і ділових ігор, має можливість вибирати завдання дослідного матеріалу. За цих умов учень певною мірою відповідає за свої успіхи і невдачі. У цьому полягає співтворчість між учителем і учнями. Такий метод не залишає учнів байдужими, є двигуном до активізації розумової діяльності, сприяє встановленню атмосфери довіри і співпраці на уроці.

З метою розвитку мислення використовую вправи для розвитку психічних процесів (мислення, уваги, уяви, пам`яті ). Наприклад: вправа «Запитання» - на початку семінару кожному учню пропоную підготувати запитання за матеріалом уроку, а наприкінці уроку заслуховуються запитання усіх учнів. Цікавим і ефективним є прийом постановки питань учнями один одному, коли вони працюють в парі або змагаються командами. Той, хто вміє мислити, вміє ставити запитання. Уміння ставити запитання має позитивний вплив і на того, хто їх ставить, і на того, кому вони адресовані. Американські психологи дійшли висновку, що вміння ставити продумані запитання – це навичка, яку потрібно формувати, оскільки більшість людей привикли ставити примітивні запитання. Необхідно вчити учнів ставити такі запитання, відповідь на які вимагає серйозного аналізу інформації різного роду. Для того, щоб навчити учнів складати непересічні питання, пропоную їм картки, на яких записано алгоритми створення цікавих питань:

-                 як можна застосувати … в повсякденному житті?

-                 Чи згідні ви з твердженням, що…? Чим ви можете аргументувати свою відповідь?

-                 Чим подібні … та…?

Яким чином пов’язане…  з тим, що ми вчили скоріше? тощо

Вправа «Вигадай» - учням пропонується список слів, що стосуються теми, і пропонується згрупувати їх, вигадати історію, яка б їх об’єднувала. Наприклад: вогонь, людина, підводний човен, повітря, кисень, повітряна куля, азот, вуглекислий газ.

Мені цікава ідея застосування «інтелектуальної провокації» замість традиційного прийому опитування. Кожна така «провокація» повинна бути продуманою. Особливо ефективним є поєднання цікавих запитань із зачитуванням уривків художньої літератури, хімічних казок, загадок. Учням пропонуються  питання такого типу:

-                 В чому помилка А. Конан Дойла в описі відомої зловісної сцени «Собаки Баскервілей» (зачитується уривок)

-                 Чому не міг світитися в темряві капітан Шибайголова Дмитро Колчанов, герой повісті В. Медвєдєва «Капітан Шибайголова», навіть, якби він з'їв тонну рибних консервів?

-                 Чому не можна зачиняти димар? -  таке питання пропоную учням, прочитавши уривок казки «Мороз Іванович».

Подібні питання завдання складаю, використовуючи зібрані матеріали художньої літератури, фольклору, цікавих історій з життя вчених.

Розвитку  комунікативної  компетентності  сприяє  метод  „Прес”.

Цю форму роботи  використовую тоді, коли виникають спірні питання,   необхідно знати і аргументувати визначену позицію щодо проблеми, яка вирішується,  переконати   інших у своїй правоті. Наприклад, цей метод використовую  на підсумковому етапі уроку «Мінеральні добрива» , пропонуючи учням  обговорити дві тези:

1)             Мінеральні добрива широко використовують у сільському господарстві…

2)             Невміле використання мінеральних добрив може призвести до…

У своїх роздумах по цих питаннях учні повинні використати такі фрази:

Я вважаю…

Тому що…

Наприклад…

Отже…

На своїх уроках використовую такі інтерактивні вправи:

«Графічний диктант»;

 «Коректор»;

«Сенкан»;

«Встав слово»;

«Незакінчене речення»;

«Гронування»

2.2.6                  Використання  комп’ютера

          В хімічному кабінеті нашої школи є тільки один комп’ютер. Тому організовую роботу класу за допомогою мультимедійного проектора. У навчальному процесі вибір способу використання комп’ютера слід здійснювати в прямій залежності від дидактичної мети конкретного уроку.
Аналізуючи навчальну комп’ютерну програму звертаю увагу на такі аспекти:
·  психологічний – як вплине ця програма на мотивацію навчання, на ставлення до предмета;
·  педагогічний – наскільки програма відповідає загальній спрямованості шкільного курсу й сприяє формуванню в учнів правильного уявлення про навколишній світ, хімічні процеси;
методичний – чи сприяє навчальна програма кращому засвоєнню матеріалу, чи доцільним є підбір завдань, що пропонуються учням, чи методично правильно викладено матеріал;
організаційний – чи раціонально сплановані уроки з використанням комп’ютера та нових інформаційних технологій.

          Використовую комп’ютер на різних етапах уроку:

1.Етап перевірки домашнього завдання  (тестування  учнів з теми, створення учнями кросвордів та хімічних лабіринтів та розв’язування їх на уроці іншими учнями, презентація матеріалу, опрацьованого самостійно окремими учнями вдома)

2. Етап вивчення нового матеріалу (Перегляд нового матеріалу на елек-тронних  носіях,  перегляд електронної наочності, перегляд мультимедійних  презентацій, підготовлених вчителем чи учнями)

3. Етап закріплення знань (Створення тестових завдань та їх виконання, первинне тестування з теми на електронному носії, презентація результатів діяльності (індивідуальної чи групової).

2.              2. 7     Творчість породжує творчість

Не секрет, що діти люблять усе яскраве, незвичне, цікаве. Тому на своїх уроках я застосовую різноманітні способи , що прикрашають заняття, стають невеликою «ізюминкою» в методиці, створюють позитивний емоційний настрій.

Цьому служать , найперше, опорні конспекти. Вони не тільки допома-гають учневі згадати, спланувати свою розповідь, акцентувати увагу на го-ловному, лаконічно висловитись. Я зауважила, що при використанні опорних конспектів в дітей виникає у відповідь бажання складати такі конспекти са-мим. Учні відображають у своїх малюнках асоціації, які виникають у них від певного явища, факту, властивості речовини.

          Часто учні самі складають цікаво оформлені питання. Наприклад, на семінарі « Карбонові кислоти » учениця запропонувала увазі одно клас-ників 4 малюнки-загадки. А до них запитання і завдання:

1)      Яке відношення до нашого уроку має малюнок , на якому зображено  оцет, мурашка і кропива?

2)       Чому мурашину кислоту я зобразила як паню з подвійним     обличчям?

3)       Чому оцтову кислоту я зобразила як снігову королеву серед    весняної природи?

4)       За допомогою мого малюнка розкажи про окремі галузі використання оцтової кислоти.

Цікавими для учнів є також задачі з ілюстрованими умовами. Така умова кріпиться на дошці і учні можуть відразу приступати до її розв’язання. Не треба тратити час на зачитування і запис умови чи роздавання карток з умовою. Крім того відбувається переключення уваги учня з одного виду діяльності на інший, а також будить уяву, мислення, здатність аналізувати, метикувати, бо по ілюстрації перш за все треба скласти умову задачі. Учні швидко вчаться це робити, а з часом  самі створюють такі умови задач.

Як би не проводився урок, потік інформації, термінів, визначень, формул створює перевантаження. Зняти втому, емоційно схвилювати учня і допомогти йому відновити сили для подальшої розумової роботи допомагає музикальне, художнє, літературне оформлення уроку. В розумній дозі застосування віршів, музики, малюнків, репродукцій картин, казок, легенд, загадок позитивно впливає на процес сприйняття.

Художня література, елементи народознавства, фольклорний матеріал дуже урізноманітнюють і прикрашають будь-який урок. Тут тільки важливе почуття міри. Не можна перетворювати уроки хімії на уроки народознавства. І тому використана легенда, казка , прислів’я, небилиця, казкова сценка і т. д. можуть і повинні служити лише фоном для поглиблення знань з  предмету,  бути засобом для створення емоційної обстановки, пробуджувати інтерес, переключати увагу, вносити в урок мить для духовного відпочинку. З цією ж метою дарую дітям перегляд слайдів з чудовими краєвидами на фоні заспокійливої музики, фізкультхвилинки у супроводі цікавих слайд-шоу.

Висновки

Отже , констатуємо, що сучасне суспільство потребує особистостей, здатних практично вирішувати різноманітні життєві проблеми, спроможних до самореалізації у різноманітних сферах власної життєдіяльності.У цих умовах навчально – виховний процес у сучасній школі має бути спрямований на виконання нового соціального замовлення – формування творчої соціально адаптованої особистості, здатної до творчості в найрізноманітніших сферах діяльності. Таким чином, на сьогодні актуальною педагогічною проблемою є пошук засобів розвитку творчих здібностей учнів. Навчальний процес мусить передбачати використання методів, які дають змогу створити ситуації пошуку, ризику, сумніву,успіху, протиріччя, переконання, співпереживання, задоволення чи смутку, аналізу і самооцінки своїх дій. Досліджуючи дану проблему, я переконалася, що для розвитку креативних здібностей учнів важливо у спілкуванні з ними на уроках і в позаурочний час забезпечувати такі умови:

-сприятливий емоційний фон на уроках;

-доброзичливість з боку вчителя, його відмова від критики на адресу дитини;

-відсутність шаблонів у відповідях дитини;

-заохочення до висунення нестандартних гіпотез;

- наявність позитивного зразка творчої поведінки, спілкування дітей з дорослими, які мають яскраво виражені креативні здібності;

- широке використання завдань творчого характеру;

-створення ситуації успіху, стимуляція творчої поведінки.

Список літературних джерел

1.              Барко В.І., Панок В.Г., Лазаревський С.В. Креативність та її діагностика. // Обдарована дитина. - 2001.- №6.- С. 22-27.

2.              Гилфорд Дж. Три стороны интеллекта// Психология мышления. –

М. Прогресс, 1969. – С.433 – 456

3 . Исаев С.Д. Об использовании дидактических игр.// Химия в школе. // Хи-мия в школе №6, 2002, С.50.

4.Єрмаков І. Переднє слово про поліфонію творчості // Барви творчості / за ред.. І. Єрмакова. – К., 1995.- с. 4.

5. Єрмола А.М. Креативність в основі моніторингу. // Практична психологія і соціальна робота. - 2003.- №8.- С.71-72.

6.              Н. А.Загуменна, Л.П.Холодних Методичні рекомендації до технології розвитку креативного мислення при вивченні хімії.- Херсон, 2003 р

7.               Клименко В. Механізм творчості : чи можна його коригувати? – К. 2001. – с. 5, 6.

8.              Ковальова  В. Д. Система оригінальних питань для розвитку креативних здібностей учнів  на уроках хімії .- Харків, ВО «Основа», 2011

9.              Лернер И.Я. Проблемное обучение. – М., 1974. -274с

10.          Нормативні документи Міністерства освіти і науки України. // Харків. – 2005

11.           Пометун О., ПироженкоЛ. Сучасний урок: Інтерактивні технології  навчання. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 192с.

9.  Русова С. Нова школа / за ред. І. Єрмакова. – К., 1995. – с.19.

12.     Савчин М. М.   Застосування опорних схем на уроках хімії та їх резуль-тативність у впровадженні процесу  гуманізації навчання/ М. М. Савчин // Хімія , 1996. С.36-37 основа

13. Сухомлинський В. М. т.5. 93

14. Сологуб А.І. Концепція креативної освіти у природничо – науковому ліцеї// рідна школа. – 2002, №12.С.9 - 34

15. Чайченко Н.Н. Методична система формування у школярів теоретичних знань на уроках хімії// Біологія і хімія в школі. - 2009.-№5 - 39с.

Використання лекційно- семінарської системи 

навчання хімії

Зміст

Вступ…………………………………………………………4

Розділ І  Науково – теоретичні засади лекційно-семінарської

               системи навчання…………………………………. .

1.1.         Вимоги до проведення лекції……………………..  6

1.2.         Підготовка вчителя до лекції…………………….. 7

1.3.         Ознаки ефективно проведеної лекції…………….  8

1.4.         Шкільний семінар – живий і творчий процес…… 9

1.5.         Практичні роботи в системі лекційно –

семінарського навчання…………………………..10

1.6.         Лекційно-семінарська система– раціональний прийом

 організації диференційованого підходу до учнів та

застосування новітніх технологій навчання……..11

Розділ ІІ  З досвіду використання лекційно – семінарської

                системи навчання хімії 

2.1.           Урок  - лекція …………………………………  13

2.2.         Урок – семінар…………………………………    19

2.3.         Урок практичного засвоєння знань……………  27

2.4.         Урок контролю знань…………………………….28

Висновки………………………………………… 30

Література…………………………………………31

Вступ

      Необхідність змін у методах навчання назріла давно. Сьогоднішні учні – продукт нового, інформаційного суспільства, для якого характерні динамізм, рухливість, мінливість. Але не секрет, що інтерес до знань та їх набуття втрачається, традиційні методи навчання не дають бажаних результатів.

      Сучасні учні більш прагматичні, вони хочуть знати, навіщо вони здобувають ті чи інші знання і як їх можна застосувати в подальшому житті. У зв’язку з цим в учителя виникає ряд проблем, пов’язаних з колективною організацією навчання і індивідуальними особливостями кожного учня.

       Інша проблема – налаштування зворотного зв’язку учень – учитель, адже таке спілкування на уроці відбувається епізодично, в невеликому об`ємі. Очевидно, шляхи розв’язання  подібних проблем можна знайти в заміні репродуктивного методу навчання на проблемний, евристичний, дослідницький, метод самоаналізу і колективної творчості.

      Освітні системи повинні сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного та культурного розвитку суспільства. Наше завдання виховувати дитину, яка вміє спочатку самостійно вчитись, а потім самостійно і творчо  жити і працювати. У школі учень повинен навчитися, в першу чергу, самостійно формувати мету та шляхи її досягнення.

      Щоб мати можливість знайти своє місце в житті, учень сучасної школи повинен володіти певними якостями:

 -        гнучко адаптуватися у мінливих життєвих ситуаціях;

 -        самостійно та критично мислити;

 -    уміти бачити та формувати проблему, знаходити шляхи раціонального її    вирішення;

-усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані

в    оточуючій його дійсності;

    -    бути здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити;

    -    грамотно працювати з інформацією;

    -  бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти  

    працювати в колективі, у різних галузях, різних ситуаціях,

  -  вміти    самостійно    працювати   над   розвитком    особистої   моральності,    інтелекту, культурного рівня.

      Таким чином, головний напрям розвитку світової та вітчизняної освіти лежить у площині вирішення проблем розвитку особистості учня та вчителя, технологізації цього процесу. Вчитель в цих умовах найчастіше виступає в ролі організатора всіх видів діяльності учня як компетентний консультант і помічник. Його професійні вміння повинні бути спрямовані не просто на контроль знань та вмінь школяра, а на діагностику їх діяльності та розвитку.

      Вибір освітньої технології – це завжди вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємодії, тактики навчання та стилю роботи вчителя з учнем . Одним із проявів новітніх сучасних технологій є впровадження лекційно-семінарської  системи в навчально-виробничу практику.

      Необхідно уточнити назву даної системи. Назва ,,лекційно-семінарська система” є умовною так як, крім лекцій і семінарів, вона передбачає проведення практичних робіт, контрольних робіт, уроків узагальнення і систематизації знань. Це по-перше. А по-друге, структура лекцій і семінарів, методика їх проведення, дидактичні проблеми, які вирішуються на даних уроках, виходять за рамки лекційно-семінарської системи. Особливо це стосується лекції. Класична лекція передбачає монолог учителя, начитку певного теоретичного матеріалу. Шкільна лекція включає пояснення вчителя, індивідуальну та групову роботу учнів, розв’язування задач, експеримент, самостійну роботу учнів з літературою, дискусію, повідомлення школярів про позаурочні дослідження  і т. д. Лекційно-семінарська система дає можливості для диференційованого навчання та використання нових технологій, цікавих для дітей методів і прийомів.

Розділ І. Науково -  теоретичні  засади  лекційно-семінарської системи навчання

1.1. Вимоги до проведення лекції

      Шкільна лекція – це така форма навчання, за якою вчитель, викладаючи навчальний матеріал, допомагає учням:

-      сформулювати проблеми;

-      опанувати логіку пізнання;

-      зробити власні відкриття.

      Лекція забезпечує умови для створення учнями або вчителем нових освітніх продуктів, що вирішується за допомогою вибору змісту, мети та структури лекції.

      Проблемою шкільної лекції є вміння педагога скомпонувати та побудувати лекційний матеріал таким чином, щоб учні під час лекції виступали не пасивними слухачами, а здійснювали «пізнавальний рух».

      Ще у ХІХ ст. А. Дістервег писав про те, що просто передати знання людині неможливо. Володіти ними людина може лише шляхом власної діяльності, «наповнити розум не можна, він сам повинен усе засвоїти». Тому організація лекції, як уроку засвоєння нових знань, мабуть, і є мірилом педагогічної майстерності і зрілості вчителя. Адже саме на шкільній лекції необхідно показати «найвищий пілотаж» і у власній діяльності, і в організації активної діяльності учнів, зробити все, щоб заплановані мета і завдання були досягнуті, щоб урок можна було назвати вдалим, ефективним. Зміст шкільного курсу хімії має невичерпні можливості для цього. В кожній темі можна знайти матеріал для цікавої емоційної розповіді вчителя, яка  пробудить інтерес і до предмету, і до особистості педагога; хімія також має невичерпні можливості для використання наочності – це  і моделі, і таблиці, і реактиви для дослідів, і колекції речовин та матеріалів тощо; кожна тема дає можливості показати взаємозв’язок із реальним життям, практичну значимість предмета. І, звичайно, внутрішнє різноманіття інформації кожної теми сприяє використанню найрізноманітніших форм, методів і прийомів роботи для її опрацювання, зверненню до найсучасніших навчальних технологій. Але до вибору методів і прийомів навчання слід підходити раціонально і науково обґрунтовано, не гнатися за тим, щоб на одному уроці використати весь арсенал учителя.

      Обдумуючи структуру лекції, необхідно звертати увагу на такі питання: організація діяльності вчителя і учня; формулювання теми і мети; актуалізація опорних знань учнів; забезпечення умов сприйняття та засвоєння учнями змісту дидактичного матеріалу; узагальнення та систематизація знань учнів, здобутих у процесі читання лекції. Слід добре володіти теоретичними знаннями  педагогіки, чітко розуміти переваги й недоліки кожного з методів і використовувати їх, виходячи з конкретної ситуації. Необхідністю також є  глибоке знання вікової психології. Наприклад, відомо що учні 5-7 класів не можуть довго утримувати увагу на одному виді діяльності, а старшокласники можуть протягом досить тривалого часу працювати самостійно з різними джерелами інформації, планувати свою діяльність тощо.

 1.2.      Підготовка вчителя до лекції.

      У  процесі підготовки до лекції вчителеві необхідно: визначити оптимальний обсяг нової інформації, забезпечити відповідність інформації теоретичним положенням науки; акцентувати увагу учнів на  основному, істотному; забезпечити повноту та глибину реалізації змісту навчального матеріалу. Важливо також вибрати та раціонально використати методи і засоби викладу змісту лекції; визначити метод-домінанту викладання навчального матеріалу (репродуктивний, проблемний, творчий). Специфічним  у лекції відносно до уроку є етап визначення домашнього завдання. Тут важливо уникати перевантаження учнів. З цією метою доцільно давати диференційовані завдання, розраховуючи на те,  що учні заздалегідь почнуть готуватися до обговорення конкретних питань за змістом лекції. Учням слід пояснити особливості виконання домашньої роботи, провести інструктаж, мотивувати необхідність її виконання . Завдання, яке учень виконує вдома, є ланкою, що з’єднує попередній і наступні уроки та вирізняється значною самостійністю, індивідуальністю. Домашня робота концентрує увагу учнів на головному, сприяє міцному засвоєнню матеріалу, розвиває пам’ять та автоматизує навички. Багатоваріантивність і різноманітність  домашніх завдань – перешкода однобічному розвитку особистості. За успішного використання  багатоваріативності таке завдання може удосконалити не тільки домашню роботу учнів, але й сам наступний урок, зробити навчання по-справжньому особистісним.

      Учитель повинен обдумати, як в кінці лекції докладно провести інструктаж щодо домашньої роботи, які рекомендувати джерела інформації. Виконання домашньої роботи необхідно замотивувати цікавою постановкою проблеми, використанням прагнення учнів до визнання та оцінювання їх успіхів, врахуванням особистісних нахилів і бажань. Домашнє завдання має складатися з двох частин – обов’язкової та варіативної.

1.3 Ознаки ефективно проведеної лекції.

      Метою шкільної лекції є засвоєння учнями нових знань. Лекцію можна вважати ефективною, якщо для неї характерні такі параметри:

   - доцільно вибрано тему лекції, правильно поставлено триєдину мету та     завдання;

   - розроблено план, що розкриває зміст лекції, вибрано оптимальну структуру лекції, логічно  викладено матеріал;

   - вдало підібрані прийоми викладання навчального матеріалу;

   - добре продумані прийоми навчально-пізнавальної діяльності учнів (змінювалися прийоми навчання, переключалася увага учнів, збуджувався інтерес не тільки до змісту виучуваного , а і до методів навчання);

   - реалізовано способи активізації навчально-пізнавіальної діяльності учнів;

- раціонально використовувався час і урок був насичений ,

   - приверталася увага учнів до змісту лекції за допомогою прийомів 

     спілкування: ,,Це особливо важливо!”, ,,Вдумайтесь!”, ,,Зверніть увагу…”  тощо;

   - проявлявся інтерес учнів до інформації, їх дисциплінованість та 

     активність.

1.4.  Шкільний семінар – живий і творчий процес.

      Семінар – форма заняття, яка виявляє рівень знань учнів, забезпечує створення учнями власних освітніх продуктів під час виконання індивідуальних завдань і колективно-групової комунікації. Семінари відрізняються від інших видів навчальних занять підвищеною активністю і самостійністю школярів, проявом їхніх організаційно-діяльнісних особистісних якостей і дають можливість вчителю оцінити рівень підготовки кожного учня з даної теми.

     

      Основним завданням семінарського заняття є :

  1. Закріплення, розширення та поглиблення знань учнів, здобутих раніше на уроках.

  2. Формування і розвиток навичок самостійної роботи учнів.

  3. Реалізація диференційованого підходу до навчання  з    урахуванням     індивідуальних особливостей учнів.

  4. Створення   умов  для   формування  і  розвитку  їхніх  пошуково-творчих  знань та навичок

  5.Формування в  учнів  уміння застосовувати  набуті  на   практиці   знання  для  аналізу   різних процесів.

     

      Семінарське заняття – це гнучка форма навчання, яка передбачає інтенсивну самостійну роботу. Семінарські заняття можуть мати різні форми виявлення знань учнів, такі як:  обговорення питань, дискусії, експериментування, розв’язування розрахункових задач. Особливо заслуговують на увагу ,,круглі столи”, учнівські конференції, рольові ігри, захист проектів і учнівських презентацій.

1.5 Практичні роботи в системі лекційно-семінарської системи навчання.

      Все те, що потрібно сприйняти і засвоїти учневі, чому треба навчитися, обов’язково повинно пройти через його особисту діяльність.  Тому лекційно-семінарська система навчання хімії передбачає проведення уроків-практичних робіт, які забезпечують не лише словесне сприйняття, а і практичну обробку тієї чи іншої  навчальної якості. Практичні роботи проводяться відразу після вивчення відповідних питань програми на лекціях і семінарах з метою вдосконалення , закріплення і конкретизації вже здобутих знань і вмінь та їх перевірки.

      Згідно з методикою викладання хімії практичні роботи виконують різні функції -  освітню, виховну, і розвивальну.

      Освітня функція практичних робіт полягає в тому, що під час їх виконання учні свідомо засвоюють хімічні знання, навчаються використовувати їх на практиці, опановують методи хімічного експерименту умінь і навичок.

      Виховна функція проявляється у формуванні в учнів таких рис особистості, як акуратність, уважність, працездатність, уміння долати труднощі, упевненість у своїх силах.

       Розвивальна функція полягає у розвитку спостережливості , самостійності, інтелектуальних та експериментальних умінь учнів тощо.

      При цьому слід пам’ятати, що організація практичних робіт із хімії спрямовується на вирішення двох взаємопов’язаних завдань:

1)    розвиток в учнів самостійності у пізнавальній діяльності;

2)    навчання використовувати здобуті знання та вміння.

      Практичним роботам також  відводиться узагальнююча і контролююча функції .

      Виконання практичних робіт, як один із етапів вивчення хімії, допомагає учням глибше розуміти наукові факти, теорії, взаємозв`язки та послідовність пізнання

 вцілому, формує пізнавальні навички і вміння, а також навчає застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці. Учні свідомо засвоюють знання про властивості речовин, способи їх добування, наочно переконуються у якісних і кількісних характеристиках речовин, набувають необхідних експериментальних умінь  і навичок для безпечного поводження з речовинами в побуті та під час виробничої діяльності.

      Під час практичної роботи учні безпосередньо працюють з тими речовинами, про які вони мають певні теоретичні знання і які вони вивчають. На цьому етапі задіяні різні органи відчуття. На основі відчуттів відбувається більш змістовне сприйняття, а це – головна умова досягнення наукових , осмислених і міцних знань.

 Учні на практичній роботі повинні:

    - усвідомити послідовність дій при виконанні дослідів;

    - сформулювати мету практичної роботи;

    - для експериментальних задач самостійно скласти план проведення дослідів;

    - передбачати результат дослідження і порівнювати з практично одержаним;

    - осмислити спостереження, вміти його пояснити, зробити висновок;

    - написати письмовий звіт про виконану роботу.

 1.6 Лекційно-семінарська система навчання - раціональний прийом  організації диференційованої роботи з учнями та інших новітніх технологій.

       При навчанні хімії за лекційно-семінарною системою створюються найсприятливіші умови для рівневої диференціації. Цільовою установкою є навчання кожного на рівні його можливостей і здібностей, створення умов комфортності та успіху для залучення кожного учня в діяльність з метою стимулювання пізнавальних інтересів і розвитку, навчальних та комунікативних умінь і навичок.

      Технологія передбачає рівневу диференціацію за рахунок об'єднання дітей на змінні та відносно гомогенні за складом групи, кожна з яких опановує програмний матеріал на базовому й варіативному рівнях (базовий рівень визначається державним стандартом). Навчання на основі диференціації може відбуватися в трьох варіантах:

-         коли учні розподіляються по різних класах, що навчаються за різними   програмами;

   -   коли в межах одного класу на добровільних засадах утворюються групи з  поглибленого вивчення окремих предметів;

    - коли є  профільне навчання у старших класах.

      Умовою для успішної реалізації цієї технології є відкритість результатів навчання, досягнення яких заохочується. Кожен учень добровільно вирішує для себе, на якому рівні засвоювати матеріал ( не нижче держстандарту) та в якому вигляді звітувати про це.

      У межах одного класу учні працюють за трьома навчальними програмами, які розраховані на різні категорії учнів. Просування відбувається за умови успішного подолання учнями попереднього етапу, тому система навчання має чітко регламентовану систему контролю.

Розділ II. З досвіду використання лекційно-семінарської системи                                       навчання хімії.

      Протягом багатьох років я навчаю учнів старших класів за лекційно-семінарською системою, започаткованою вчителем-новатором М.П Гузиком. Вважаю, що саме ця система найефективніше забезпечує диференціацію навчання, а крім цього дозволяє використовувати цікаві, нестандартні форми і методи роботи з учнями. Ця система включає такі типи уроків: урок-лекцію, урок-семінар, урок практичного засвоєння знань та урок тематичного оцінювання знань учнів.

2.1. Урок-лекція.

      На цьому уроці учні одержують нові знання різними шляхами: працюють з підручником і словником, експериментують, коментують схеми, таблиці, малюнки. Часто використовую комп’ютерні презентації. Однак найважливішим залишається слово вчителя.

Пояснення вчителя

І завжди при цьому весь новий матеріал я ділю на порції – окремі питання, які учні записують у робочих зошитах.

      Обов`язково виділяю в потоці інформації той мінімум, яким повинен оволодіти кожен учень. У своїх записах діти позначають цей матеріал знаком оклику на полях. Записавши у зошиті усі пункти плану вивченої теми, учні усвідомлюють, який об`єм нового вони повинні засвоїти згідно програми.

      Пропоную учням і додаткову інформацію, додаткові завдання, додаткову літературу для опрацювання, наголошуючи, що цей матеріал можуть опанувати бажаючі. На лекції учні дізнаються про питання різного рівня складності, що розглядатимуться на наступному семінарі. Кожне із цих питань школяр може спробувати розв`язати вдома, підготувавшись таким чином до наступного заняття. Як бачимо, учень вільний у виборі програми підготовки до семінару.

      Щоб активізувати учнів на лекції, застосовую різноманітні інтерактивні технології. Вони можуть вводитися на початку лекції, налаштовуючи учнів саме на урок хімії, або для мотивації навчальної діяльності учнів, або для закріплення, або при вивченні нового матеріалу. Для цього застосовую загадки, малюнки – загадки, досліди – загадки, вправу «упізнай речовину за описом і зароби приз» і т. п.

Демонструється дослід- загадка на початку лекції

      В окремих випадках лекцію проводжу у вигляді презентації проекту, підготованого учнями.

 Чи можна поставити під сумнів користь проектної технології, якщо в ході застосування її учень вчиться самостійно здобувати знання і використовувати їх для вирішення нових пізнавальних і практичних завдань? Діти засвоюють комунікативні навички та вміння, працюючи у різноманітних групах та використовуючи різні соціальні ролі (лідер, виконавець, посередник і т. п), ознайомлюються  з різними думками щодо однієї проблеми. Особливо цінним активізуючим стимулом діяльності є те, що проектне навчання не порушує принципу невимушеності, у міру виконання роботи зростає ступінь захопленості нею. Діти вчаться на власному досвіді й досвіді своїх товаришів, бачать результат своєї власної праці.

      Правила і принципи успішної проектної діяльності:

-         Не повинно бути так званих «сплячих партнерів».

-         Усі члени команди рівні.

-         Кожен має отримувати задоволення від упевненості у собі.

-         Усі учасники повинні отримувати задоволення від спілкування один з одним

та від того, що виконують разом проект.

-         Відповідальність за кінцевий результат несуть усі члени команд, що виконують проект.

              Прикладом уроку-проекту може бути урок на тему «Сахароза. Виробництво цукру» , який був проведений у формі рольової гри.

Урок – проект « Цей солодкий, солодкий пісок.» Екскурсію по цехах цукрозаводу проводить головний технолог

       

Засідання у кабінеті директора цукрозаводу. Присутні : « директор»,

 «лікар» , «начальники цехів», « інженер по техніці безпеки»

Щоб викликати інтерес  до хімії, на лекції використовую уривки з художньої літератури. Маю уже цілу збірку літературних текстів різних авторів, які зачитую під час вивчення тієї чи іншої теми.  Окремі художні тексти використовую, складаючи творче завдання для закріплення набутих знань. Вивчивши, наприклад, тему «Кальцій і його сполуки», учні прослуховують  уривок з твору Марка Твена «Том Сойєр», який описує печеру із сталактитами та сталагмітами , і пояснюють, як утворюються ці вапняні бурульки

       Як би не проводився урок, потік інформації, термінів, визначень, формул створює перевантаження. Зняти втому, емоційно схвилювати учня і допомогти йому відновити сили для подальшої розумової роботи допомагає музикальне, художнє, літературне оформлення уроку. В розумній дозі застосування віршів, музики, малюнків , репродукцій картин, казок, легенд, загадок позитивно впливає на процес сприйняття.

      Художня література, елементи народознавства, фольклорний матеріал дуже урізноманітнюють і прикрашають будь-який урок. Тут тільки важливе почуття міри. Не можна перетворювати уроки хімії на уроки народознавства. І тому використана легенда, казка , прислів’я, небилиця, казкова сценка і т. д. можуть і повинні служити лише фоном для поглиблення знань з  предмету,  бути засобом для створення емоційної обстановки, пробуджувати інтерес, переключати увагу, вносити в урок мить для духовного відпочинку.

      Під час вивчення нової теми учні особливо активізуються, якщо програма передбачає проведення лабораторного досліду. При  цьому я опираюся на ініціативу найбільш приготовлених школярів. Саме вони найшвидше вникають у завдання і «ведуть» за собою інших учнів.

Лабораторна робота у 8 класі

      Одним із завдань вчителя є процес формування в учнів навиків самостійного навчання. Ми мусимо навчити учня опрацьовувати навчальну, науково-популярну літературу, публікації газет і журналів. Стараюсь переконати учнів, що людина одержує задоволення від подолання пізнавальних труднощів, творчого пошуку. І тому на лекції даю можливість учням певну порцію інформації засвоїти самостійно, працюючи з підручником, або схемою, або відповідною науково-популярною літературою. Часом на лекції учні виступають із повідомленнями , які готували самостійно вдома.

Повідомлення учня

      Останнім етапом лекції є закріплення знань учнів по даній темі. Для цього використовую розв`язування задач і кросвордів, інтерактивні методи «Мікрофон», «Навчаючи, учусь» та інші. Відома приказка «Повторення мати навчання» не втратила своєї актуальності. Але повторення -  не одноманітний переказ прочитаного або почутого, а обговорення, поглиблення, спілкування в межах теми, що вивчається, пошук способів розв`язання завдання. На заключному етапі лекції доречною є вправа «Вірю – не вірю», яка, до речі, дуже подобається учням. Цікаво учням розв'язувати кросворди.  Ефективною для закріплення вивченого матеріалу є робота над тестами, яку учні виконують в парі. Як відомо, багато учнів відчувають труднощі у розвязуванні задач, тому ніколи не ігнорую можливістю використати зекономлені хвилини лекції на цей вид роботи.

Робота в парах

      Готуючись до лекції, я керуюся тим, що найефективнішими є прийоми навчання, які відбуваються в активній взаємодії учнів у навчальному процесі,  їх взаємонавчанні, в активному дослідженні, спілкуванні учнів з вчителем .

2.2. Урок-семінар

     На цьому уроці учень має можливість застосувати знання, які він здобув на лекції і під час підготовки до семінару вдома. Завдання для семінару розробляються різноманітні і по змісту, і по складності. Роботу на семінарі організовую, як правило, у три етапи. На першому етапі працюємо колективно: найперше здійснюємо ланцюжки перетворень, розглядаємо теоретичні питання. До дошки викликаються сильні учні, і тому за невеликий проміжок часу виконується значна робота. Усі учні класу мають можливість повторити основні питання теми та зорієнтуватися, які завдання їх чекають на наступному етапі уроку.

    Другий етап уроку дає можливість кожному учневі випробувати свої сили. Учні, які готували мінімум, виступають усно. Відповівши, вони складають умову задачі по заготовленій учителем схемі на табличці, або виконують посильну для них вправу. Якась група учнів вирішує виконувати самостійну письмову роботу, яка включає завдання типового змісту і є середньої складності. Сильні учні, які на попередньому етапі уроку уже показали свої знання програмного рівня, беруться за завдання підвищеної складності. Цим учням на даному етапі уроку можна запропонувати опрацювати додаткову літературу по темі, або алгоритм до виконання складної вправи чи олімпіадної задачі.

   На третьому етапі уроку розв’язуємо задачі. Запроваджую розв’язування якісних і кількісних задач різного ступеня складності для різних груп учнів залежно від рівня їх підготовки. Найчастіше одночасно учням пропонується три умови задач різної складності. Учні вибирають задачу відповідно до своєї підготовленості. Для сильних учнів пишу картки з умовами задач. Умова задачі середньої складності записана у вигляді ілюстрації, а слабким учням пропонується умова задачі у вигляді схеми , наприклад:

                               6,5_г                             х_л

                               Zn+2HCl  = ZnCI₂ +  H₂       (н.у)

На дошці розв’язується задача середньої складності, або задача за схемою. Всі інші учні працюють самостійно, але можуть радитись між собою, брати консультацію у вчителя.

Складання  умови задачі за ілюстрацією

Окремі семінари можуть проводитись за зовсім іншим планом. Наприклад:

1. Підготовка до виконання завдань (постановка навчально пізнавальної задачі, вказівки щодо послідовності роботи; ознайомлення з порядком опрацювання роздаткового матеріалу; роздача диференційованих дидактичних матеріалів).

2. Організація групової роботи (формування груп та планування їх роботи; розподіл завдань між членами групи).

3. Групова робота учнів над проблемою (спілкування в процесі роботи в системах: учень – учень, учень-група;  оцінювання результатів роботи кожного члена групи; доповнення, уточнення, узагальнення).

4. Підсумок роботи учнів у групі (підбиття підсумків виконання групового завдання; звіт про виконану роботу  кожної групи та учнів; загальний висновок про групову  роботу та про досягнення поставленої мети).

     На кожному семінарі, як і на лекції, я стараюсь створити умови для самовираження усіх учнів, враховуючи різний рівень їх підготованості і можливостей.

      Якщо маємо в класі обдаровану дитину, то треба кожну хвилину уроку організовувати для її розвитку. Сильні учні особливо охоче розв`язують завдання, які пов’язані з практикою, життям, бо ці завдання вимагають уміння застосовувати набуті знання, підтверджуючи їх значимість. Ці діти значно краще виділяють у вивченому матеріалі головні, найбільш суттєві сторони, значною мірою орієнтуються на логічне, а не механічне запам`ятовування, значно швидше читають і пишуть, краще здійснюють самоконтроль за виконанням навчальних дій. Відрізняє цих дітей і ставлення до навчання, їхня пізнавальна активність, Для них на семінар я завжди готую індивідуальні завдання підвищеної складності.

      Мабуть найважче вчителеві активізувати на уроці слабих учнів. Бо кожен із нас старається провести урок  у швидкому темпі – діти одночасно слухають учителя, відповідають на запитання, шукають інформацію в підручниках. У таких умовах продуктивно працює менша частина класу. У найважчому становищі перебувають слабкі та інертні за своїми нейродинамічними особливостями учні: їхня навчальна діяльність утруднюється, і більшість таких школярів стає невстигаючими.

      Тим часом, знаючи індивідуальні риси своїх учнів, педагог може застосувати прийоми, які полегшували б їхню навчальну діяльність. Для цього вчитель у своїй роботі повинен дотримуватись таких правил:

-         не ставити слабкого учня в ситуацію «несподіване запитання – швидка відповідь», дати достатньо часу на обміркування і підготовку;

-         бажано щоб відповідь була в письмовій формі;

-         завдяки правильній тактиці опитування і заохочень (не лише оцінкою, а й підбадьорливим словом) потрібно формувати в такого учня впевненість у своїх силах, знання, у можливостях вчитися; ця впевненість допоможе в екстремальних, стресових ситуаціях (іспити, контрольні, заліки);

-         варто не акцентувати особливу увагу на невдачах учня, адже він і сам болісно переживає їх; не переключати увагу учня, створювати спокійну, позбавлену нервозності обстановку.

      Для того, щоб допомогти учневі, який відстає у навчанні, добре використовувати опорні схеми. Саме вони дають змогу створити в учнів струнку і міцну систему знань через зорове сприйняття, що викликає в пам`яті дітей необхідні асоціації, опорні знання.

      У сучасній дидактиці чітко визначено, що об’єкт є наочним лише тоді, коли він достатньо простий і звичайний для суб’єкта пізнання. Дидактична мета моїх опорних схем -  це допомога школярам у вивченні нового матеріалу, закріпленні і вдосконаленні набутих знань. Використовуючи опорну схему, учень може складати розповідь, висвітлюючи те чи інше питання. Якщо учень має затруднення  у самостійному складанні розповіді, то до схеми додається набір навідних питань. Складаю опорні схеми для вивчення фізичних властивостей речовин, їх застосування.

Розповідь з використанням опорного конспекту

     Неодноразово на уроках-семінарах я застосовую роботу в парах, щоб, затративши невелику кількість часу, створити умови навіть для слабого учня висловитися по даній темі. Для цього в пару об’єдную сильного і слабого учня. Добре підготований учень виступає в ролі вчителя, а його напарник із задоволенням відповідає. При потребі ,,учитель” ще раз пояснює своєму товаришеві те, що викликає труднощі. Стараюся не зловживати допомогою сильних учнів і залучаю їх до такої роботи на короткий проміжок часу.

          На семінарах практикую роботу в творчих групах.  Розробляю завдання для «літераторів» ( повинні пояснити описаний у художній літературі факт ), «практиків» (використовуючи якісні реакції, розпізнають видані речовини), «художників» ( складають опорні конспекти до теми) і т. і. До прикладу, у 8 класі  при вивченні повітря, «літератори» зачитують уривок з твору Ільфа і Петрова «Золоте теля»: «У маленькому номері, відведеному диригенту симфонічного оркестру, спав Остап Бендер. Він лежав на плюшевому простирадлі, одягнутий  і притискав до себе валізу з мільйоном. За ніч великий комбінатор вдихнув у себе кисень, що містився в кімнаті, і гази, що залишилися в ній, можна було назвати повітрям лише через ввічливість ». Далі  учні розповідають, як розв’язали наступне завдання :  що ви знаєте про склад повітря, скільки в повітрі міститься кисню?

Доповідають «літератори», «практики» готові до виступу

Готуючись до семінару, я завжди обдумую, як створити на уроці атмосферу позитивних емоцій. Для цього використовую казки, казки-загадки, легенди. На прослуховування такої казки чи легенди, або розв’язування казки-задачі витрачається небагато часу, а ефективність цього моменту значна. Загострюється увага учнів, пожвавлюється інтерес.

Для того, щоб зацікавити учнів, виробити в них мотивацію до вивчення хімії, розвинути допитливість, звернути увагу на хімічні явища в навколишньому світі та закріпити знання з хімії, я розробляю захоплюючі завдання для семінарів. У більшості випадків хімічний зміст питання або задачі залишається звичайним, змінюється лише його оформлення. Ось декілька прикладів:

1.                          Напиши репортаж на тему « Їх величність Кухонна Сіль в нашому домі і поза ним » (або  « Капронові вироби навколо нас », або « Тверді і рідкі жири в  природі», або « Цукор – біле золото України. » і т.д.)

2.                          Ти – головний технолог підприємства. Виріши проблему:

                   Яку руду обрати, щоб добути більше заліза.

               ( Які заходи треба здійснити, щоб не забруднювати   середовище відходами цукрового заводу? і т.п.)

3.                          Завдання для Попелюшки.

                     Для маринування помідорів необхідно 200 г 9 % розчину   оцтової кислоти. В хаті є оцтова есенція ( 80 % розчин оцтової кислоти ). Як з есенції одержати потрібну кількість оцту?

Часто учні самі складають цікаво оформлені питання. Наприклад, на семінарі « Карбонові кислоти » учениця запропонувала увазі однокласників

 4 малюнки-загадки. А до них запитання і завдання:

          1)      Яке відношення до нашого уроку має малюнок , на якому зображено  оцет, мурашка і кропива?

2)      Чому мурашину кислоту я зобразила як паню з подвійним     обличчям?

3)      Чому оцтову кислоту я зобразила як снігову королеву серед    весняної природи?

4)      За допомогою мого малюнка розкажи про окремі галузі використання оцтової кислоти.

 

Малюнки – загадки про оцтову кислоту

     Цікавими для учнів є також задачі з ілюстрованими умовами. Така умова кріпиться на дошці і учні можуть відразу приступати до її розв’язання. Не треба тратити час на зачитування і запис умови чи роздавання карток з умовою. Крім того відбувається переключення уваги учня з одного виду діяльності на інший, а також будить уяву, мислення, здатність аналізувати, мислення, метикувати, бо по ілюстрації перш за все треба скласти умову задачі. Учні швидко вчаться це робити.

     На окремих семінарах можна запропонувати учням побувати в ролі людини тієї чи іншої професії. Після кількахвилинної підготовки учень виконує такі завдання: 1). Що ти дізнався про професію…(вчителя, лаборанта, геолога і т.д.) 2). Як людина цієї професії, виконай завдання:

-   Навчи розв’язувати задачу (завдання для вчителя);

 - Визначи, яка з солей натрію хлорид, а яка натрію карбонат за допомогою досліду ( завдання для лаборанта);

        -          Використавши хлоридну кислоту, яка є в сумці кожного геолога, визначи, чи дана порода містить вапняк (завдання для геолога).

    Окремі семінари можна провести у вигляді нестандартного уроку - урок-суд, урок-екскурсія, урок-змагання. Прикладом такого уроку є урок «Суд над корозією», Але я не захоплююся нестандартними уроками, бо вони потребують великої попередньої підготовки, а мають, як правило, невисоку продуктивність. Краще, на мою думку, вводити в кожен урок елементи нестандартності, нові та цікаві методи навчання і перевірки знань і тоді кожен урок буде нестандартним щодо його оригінальної організації.

  

2.3.  Урок практичного засвоєння знань.

         На цьому уроці кожен учень повинен поглибити свої знання з теорії ,а також виробляє навики застосування цих знань на практиці.

         Так як практичні роботи мають подвійну функцію – навачальну і контролюючу,то диференціювати завдання до її виконання треба обов’язково.  Напередодні практичної роботи учні одержукють зразки інструктивних карток із завданням диференційованого змісту, вибирають для себе відповідний рівень і готуються.

         Диференціювати завдання на практичну роботу  можна по-різному. Можна запропонувати досліди  в порядку наростання їх складності.В такому випадку перший і другий дослід доступний до виконання для слабого учня .Завдання сформульовано так,що містять підказку для складання висновків. Кожен наступний дослід вимагає самостійних дій учня і носить контролюючий характер.

         Другий варіант інструктивних карток складений так, що в одних пропонують завдання навчального характеру, а в інших– контролюючого.Слабий учень одержує дуже детальну  інструкцію щодо виконання досліду, йому пояснюється суть явища, акцентується його увага на те, за чим треба  спостерігати , вказується сторінка підручника, де можна прочитати відповідне рівняння реакції , а сильний учень буде виконувати практичну роботу повністю самостійно, опише свої спостереження , зробить висновки, запише відповідне рівняння реакції.

На практичній роботі

         Про виконану роботу учні складають звіт в зошитах для практичних робіт, які перевіряються вчителем, а оцінки заносяться в журнал.

2.4. Урок контролю знань

Цей урок можна провести у вигляді усного заліку, чи усно-письмового заліку, чи письмової контрольної роботи.

Коли я планую провести з якоїсь теми усний залік, то відразу з першої лекції учні дізнаються про ті питання, які будуть винесені на залік. При цьому вказується рівень складності кожного питання. Таким чином учень може поступово готуватися до уроку контролю знань, вибравши для себе програму відповідної складності. На залік виготовляються «білети», трьох кольорів, кожен з яких відповідає певній програмі. Такий залік виглядає, як маленький екзамен. Недоліком його є те, що за 45 хв. прослухати усні відповіді усіх учнів неможливо і тому він проводиться в позаурочний час, або на нього треба витратити хоча би два уроки. Тоді треба продумати заняття для тих учнів, які здали залік на першому уроці.

Легше провести усно-письмовий залік. Для цього я складаю письмові завдання, виконавши які, учні набирають 6 балів. Ці завдання обов’язкові для всіх. Далі учні «набирають» бали уже по бажанню, відповідаючи усно і розв’язуючи задачі та виконуючи вправи.

Складаючи завдання письмової контрольної роботи, дотримуюся позитивного принципу, що передбачає виявлення рівня досягнень учня, а не ступеня його  невдач. Кожна контрольна робота містить 7 завдань:

Завдання І рівня складності. Їх три і кожне з них оцінюється одним балом. Завдання другого рівня складності є два. Перше завдання оцінюється одним балом, а друге – двома балами. Завдання ІІІ рівня складності - одне завдання, оцінюється 3 балами. Завдання ІVрівня складності -  одне завдання оцінюється 3 балами.

Якщо учень не може самостійно виконати завдання контрольної роботи, то йому дозволяється користуватися зошитом і підручником, але тоді за виконані завдання І-ІІ рівня складності він одержує 4 бали.

Висновки

Перебудова освіти орієнтує діяльність школи на формування творчої особистості, розвиток пізнавальної самостійності і активності учнів у навчальному процесі, формування в них творчого мислення, виховання інтересу до навчання, мотивації учіння.

          Я переконалася , що лекційно-семінарська система навчання хімії дає змогу реалізувати ці завдання, бо вона має переваги над традиційними уроками. Найперше ця система інтегрує різноманітні методичні прийоми:

·                                                навчання з випереджаючим вивченням теорії;

·        вивчення матеріалу збільшеними блоками;

·        дослідницько-пошукової діяльності учнів;

·        проблемної організації занять;

·        індивідуально-диференційованої освіти.

         Лекції і семінари дають можливість раціонально і ефективно використовувати робочий час. Лекції - це уроки вивчення нової теми, а семінари - це уроки закріплення  і перевірки знань. Коли на засвоєння нових знань відводиться цілий урок, а потім ще один урок є на повторення, закріплення і перевірку знань та розвиток навиків, то це дає можливість застосовувати нові,  цікаві і продуктивні прийоми навчання, чого ніяк не вдасться зробити на комбінованому уроці. Лекційно-семінарська система  навчання сприяє  інтенсивній самостійній роботі учнів, формує в них вміння працювати з додатковою літературою, досліджувати, робити висновки.

       Ця система – це своєрідна підготовка учнів до навчання у вищих навчальних закладах

Література

   1.Андрєєва В. Григораш В. Настільна книга педагога – Х.: Основа,  2006.– С. 29-35

2.     Ващенко Г. Загальні методи навчання. – К.: Українська видавнича спілка, 1997.– 441 ст.

3.     Мальований Ю. І. Форми навчання в школі – К.: Освіта, 1992.– 160 ст.

4.     Марковська О. Створення оптимальних психолого-дидактичних умов навчання на уроках хімії// Основа. Хімія, – 2007.– №9 С. 3-4

5.     Пєхота О. М. Освітні технології – К.: А. С. К., 2002.– 252 ст.

6.     Савчин М. Гуманізація процесу навчання уроків хімії// Конспект,
1996.

7.     Савчин М. Місце інтерактивних методів навчання у структурі
уроку// Шкільний світ. Хімія, – 2008.– №22-23 С. 6-8

8.     Троїцька Л. Прийоми інтерактивного навчання під час вивчення
хімії// Шкільний світ. Хімія, – 2008.– №4 С. 4-6