Матеріали до стінгазети "Екологічна сторінка"

Земле моя сонячна

 

Що з тобою сталося,

Земле моя мила,

Де твоя поділася

Невичерпана сила?

 

Чорні, наче круки,

Встали терикони,

Заступили зелен-світ,

Сонця пруг червоний.

 

Світ тепер пластмасовий,

Світ тепер шалений,

Світ увесь задимлений,

Сірий -не зелений.

 

Світ -формальдегідний,

Світ -давно стирольний.

Скептики байдужі

Кажуть, що «прикольний».

 

-Тю, дурня, що нафта

Б`є між берегами.

Їдемо в  Туреччину!

Їдем на Багами!

Є місця на світі!

Чисті і хороші!

 

В Україні ж класно

Заробляти гроші,

Продавати, створене

Споконвіку Богом:

Надра, води і ліси!

Тут не судять строго.

…Земле моя сонячна,

 Земле моя рідна,

Ти така багата!

І така ти бідна!                     

 

 

     Я не хочу, не хочу вмирати

 

«Я не хочу, не хочу вмирати

Через ваші отруйні нітрати,

Через ваші прокляті нітрити.

Хочу жити!

Заквітчатися житом в полях,

Вибігати барвінком на шлях

І до матері сивої-сивої

Вишнею уклонитись здаля,»

Говорила Людині Земля.

«Ти, розумна і горда Людино,

Берегти мене ревно повинна,

Мою пестити лагідно вроду.

Ти ж кидаєш  отрути у воду:

Нафту, смоли, бензин, толуенн.

Ти вбиваєш світ любий, зелений,

Все замало: то благ, то валюти.

Продаєш Україні отрути,

Ввозиш (теж за валюту) гудрони-

Світ вбиваєш рожево-червоний.

Там смердить, доокиснившись, сірка.

Там темніє озонова дірка…

Там лебідка конає в мазуті…

Чи від жадоби всі ви затруті?

Вже й АЕС в сакорфаи закуті.

Не чадять день і ніч ізотопами.

…Над Антартиками, над Європами

То кислотні дощі, а то смоги.

Без твоєї, Людино, підмоги

Я загину, в димах задихнуся.

О, Людино, я дуже боюся

Техногенної твої бездумності;

А найбільше боюся – байдужості,»-

Говорила Людині Земля.

І цвіла, ще цвіла рута - мятою,

Чорнобривцями в мами під хатою,

Так барвисто, так пишно,

Так в очі дивилась безгрішно

Пановічками, айстрами, ружами,

Так просила:

                 Не будьте байдужими!

А Людина (з великої літери)

Із грудей її крові не витерла

(То АЕС, то мартени ятрилися,

Страшно більмами в небо дивилися)

А людина смерічки вивозила

(Щоб онукам було на морозиво,

На заморські хатинки і пляжі)

Ешелонами! З кореня сажі

У Карпатах, ні-ні, не лишала,

Продавала красу, продавала!

Лісу – досить!

Валюти - все мало!

І Закон був один – демагогія.

І наука була – екологія.

І сиділи – злодюга на злодії.

І були іще лісу мелодії.

Дзюркотіла ( чи плакала) річка.

І малесенький сонях – Марічка-

Лепече  до мами:

«Мамо, правда, це наша Земля – Україна?

…Не руїна?»

 …Руїна… Руїна…

 

 

 Маленька краплина

Водиці краплина із неба

Упала на Землю. Це ж треба!

В ріллю, на тепле зерно.

Води скуштувало воно.

Та й нумо одразу рости!

Пробилось крізь грунт. Зацвісти

Намірився вдосвіта пагін .

В нім соків було! А відваги!

Настала спекотна пора.

Веселка прийшла з-за Дністра.

Його напоїла дощем

Уранці й підвечір іще .

Той пагін веселим зробився.

Ось вже колосочок налився .

Під сонцем палким дозріва,

Чекає, коли ті жнива?

А все починалось з краплини

Квітневої тої години.

Маленька була, осяйна,

А диво зробила вона!

 

                   СПАСИБІ Н₂О

 

За чистоту, що носить

Щодня, у кожен дім,

За це стебло квітуче

Подякуймо воді.

 

Хто хоче бути дужим?

Гуляйте по росі,

Водою із криниці

Вмиваймось геть усі!

 

Вода того вартує.

Прозора, без прикрас,

Вона людей гартує,

Лікує чесно нас.

 

І втома одступає,

Ізморшки всі з лиця.

Попробуй, не цурайся

«Нафтусі»з Трускавця!

 

А любіньська сірчана,

А з Моршина вода?

Поп`є її людина

І знову молода!

Звичайний, непримітний,

Домашній лікар наш -

Із джерела, з криниці

Чи з крана НОН!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Божеволіє людство поволі

Божеволіє людство поволі,

В техногенну бавиться гру.

Світ-похмурий брудний мегаполіс

Із мільярдом димлячих труб.

Вже немає чим дихати жабі.

Кит до нафти й бензину звик.

Вся планета-суцільний «габідж»,

а якщо простіше-смітник.

Ми вбиваєм в собі природу. 

І ось-ось стане дійсністю сон:

Помандруєм по чисту воду

на далеку планету Трон.

…А була Земля яснолицею,

Квіти,силу несла вона.

…Тихо-тихо плаче живицею

Недорубана ще сосна.

Всі Ньютонами не будуть

Й Ломоносовими теж.

Можна хімію не знати

На «12-ку», і все ж!

Україна – наша мати.

Мушу я і мусиш ти

Поле, річку, ліс і квітку -

Світ зелений берегти.

Скористаюся моментом,

У народу на виду,

Може, стану Президентом

Чи в політики піду.

Та напровесні і влітку,

Коли з сонцем день на «ти»,

Буду гори, гай і квітку -

Світ прекрасний берегти.

Посадити кущ калини

Коло стежки поспішім!

Хай росте і розцвітає

Екологія душі.

Та калина просто неба

На вітрах зашелестить.

А мені для щастя треба

Лиш оця цвітіння мить,

Бусленята - маленята

Під зірками ввишині,

Стежка в соняхах веселих

У коханій стороні.